Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Нетопир 📚 - Українською

Читати книгу - "Нетопир"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Нетопир" автора Ю. Несбе. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 81
Перейти на сторінку:
сидів, поклавши обидві руки на стіл долонями вниз, і по черзі дивився на них, ніби намагаючись знайти відмінності.

— Замолоду я якось добирався до Кернза автостопом уздовж Великого Бар’єрного рифу, — сказав він, звертаючись до своїх випещених рук. — І в готелі для туристів зустрів молодих німкень, які подорожували навколо світу. Вони взяли напрокат автомобіль і їхали від самого Сіднея. Німкені детально розповіли мені, де побували, як довго й чому, і як планують свою подальшу подорож. Напевно, це в німців уроджене. Коли я запитав, чи бачили вони кенгуру, вони з поблажливою усмішкою сказали, що, зрозуміло, бачили. І напевно поставили галочку в своєму списку напроти пункту «Подивитися кенгуру». «Ви їх погодували?» — запитав я. Вони здивовано перезирнулися, а потім відповіли: «Звишайно, ніхт». — «Чому? Вони такі милі». — «Але ш вони були мерттві».

Ця розповідь так вразила Харрі, що він забув посміятися. Виявляється, кенгуру часто вискакують на проїжджу частину, і ті, хто виїжджає за місто, часто бачать їхні трупи на узбіччі дороги.

Офіціант приніс Харрі віскі. Леб’є вів далі, тепер дивлячись на склянку:

— Позавчора я бачив дівчину, таку гарну, що мені захотілося погладити її по щоці й сказати що-небудь приємне. Їй було трохи більше двадцяти. Синя сукня, босі ніжки. Та вона була мертва. Як ти вже зрозумів, блондинка, зі слідами зґвалтування й задушення. І вночі мені снилося, що трупи таких милих, безтурботних і безпечних дівчат лежать на узбіччях по всій Австралії: від Сіднея до Кернза, від Аделаїди до Перта, від Дарвіна до Мельбурна. І все з однієї-єдиної причини — бо ми не впоралися з розслідуванням і зволіли заплющити очі. Бо зробили недостатньо. Бо ми дозволили собі звичайні людські слабкості.

Харрі розумів, куди хилить Леб’є. Офіціант приніс рибу.

— Ближче за всіх підійшов до розгадки ти, Харрі. Ти лежав, притуливши вухо до землі, і, можливо, почуєш, коли він наблизиться знову. Існує сто причин, щоб напитися, але якщо валятимешся і блюватимеш у себе в кімнаті, ти нікому не допоможеш. Наш противник — не людина. Тому й ми не можемо дозволити собі бути людьми. Треба все витримати, треба боротися. — Леб’є взяв серветку. — Але й попоїсти теж треба.

Харрі підніс склянку з віскі до рота і повільно випив, поглядаючи на Леб’є. Потім поставив порожню склянку на стіл і взяв виделку. Далі вони їли мовчки.

Коли Харрі почув, що допитати товсту сусідку Отто Рехтнаґеля Водкінс відрядив Юна, то мимоволі посміхнувся.

— Сподіваюся, вона його не розчавить, — сказав Леб’є.

Він підвіз Харрі до Кінґз-Крос, де той і зійшов.

— Спасибі, Сергію. Гадаю, далі я сам.

Леб’є помахав рукою і поїхав.

Сандра стояла там, де завжди. Харрі вона впізнала, тільки коли він підійшов зовсім близько.

— Привіт-привіт, — сказала вона, дивлячись ніби крізь нього вузькими зіницями.

Вони пішли до «Бурбон енд Біф», де офіціант швиденько підставив Сандрі стільця.

Харрі запитав, чого вона бажає, і замовив колу та велику порцію віскі.

— Хху, я думала, мене звідси потурять, — видихнула вона.

— Я тут наче як завсідник, — пояснив Харрі.

— Як ведеться твоїй подрузі?

— Бірґіті? — уточнив Харрі. — Не знаю. Вона не хоче зі мною розмовляти. Сподіваюся, що паскудно.

— Дивне бажання. Чого б то?

— Бо маю надію, що вона мене кохає.

Сандра хрипко розсміялася.

— А ти-то сам як, Харрі Ховлі?

— Паскудно, — сумно посміхнувся Харрі. — Та, можливо, буде трохи краще, коли я знайду вбивцю.

— Ти думаєш, я тобі в цьому допоможу? — Сандра закурила. Обличчя у неї було ще більш бліде і змарніле, ніж минулого разу, в очах — червоні прожилки.

— Ми схожі. — Харрі показав на їхні віддзеркалення в закіптюженій віконній рамі поряд зі столиком.

Сандра не відповіла.

— Я пам’ятаю, і досить чітко, як Бірґіта кинула твою сумку на ліжко і звідти повивалювалися речі. Спочатку, правда, мені здалося, що там був пекінес. — Він на секунду замовк. — Скажи, навіщо тобі світла перука?

Сандра поглянула у вікно. Точніше, на віддзеркалення в цьому вікні.

— Мені її купив один клієнт. Він хотів, щоб я її надягала, коли обслуговувала його.

— Хто цей…

Сандра похитала головою.

— Ні, Харрі. Я не скажу. У нашій роботі не так багато правил, але одне з тих, що є, — не розповідати, хто твої клієнти. І це хороше правило.

Харрі зітхнув.

— Боїшся, — сказав він.

Очі Сандри зблиснули.

— Кинь, Харрі. Не вийде.

— Можеш не розповідати мені, хто він, Сандро. Я й так знаю. Просто скажи: боїшся ти його чи ні?

— «Знаю», — роздратовано передражнила Сандра. — Звідки ж ти знаєш?

— Побачив камінчик, який викотився з твоєї сумки. Зелений кришталь, Сандро. Я його впізнав по зірці, яка на ньому намальована. Тобі його подарував він. Камінь з маминого магазину. «Кришталевий храм».

Вона дивилася на нього великими чорними очима. Червоні губи застигли у бридкій гримасі. Харрі обережно поклав їй руку на плече.

— Чому ти так боїшся Еванса Вайта, Сандро? Чому не хочеш здати його нам?

Сандра відсмикнула плече. І знову відвернулася до вікна. Харрі чекав. Вона шморгнула носом, і Харрі простягнув їй хустку, яку носив у кишені про всяк випадок.

— Уяви, не тільки в тебе кепські справи, — нарешті прошепотіла вона, обернувшись до нього. В очах додалося червоних прожилків. — Знаєш, що це? — Вона задерла рукав сукні, і Харрі побачив на руці безліч запалених уколів, подекуди з коростою.

— Героїн? — висловив здогад Харрі.

— Морфій, — відповіла Сандра. — Не кожен у Сіднеї ним торгує — все одно всі скочуються на героїн. А в мене на герик алергія. Не переношу. Якось спробувала — мало не здохла. Отже моя отрута — це морфій. Останнім часом на Кінґз-Крос лише одна людина може діставати морфій у потрібних кількостях. І розплачуватися він просить… грою. Я наводжу марафет і надягаю перуку. Все нормально, мені, сказати правду, до лампочки, головне — морфій! До того ж є й більші психи, ніж ті, хто просить тебе вбратися їхньою матусею.

— Матусею? — перепитав Харрі.

— Напевно, ненавидить її. Або любить понад усе. Не знаю. Він мені не казав, а я й питати не хочу! — Вона глухо розсміялася.

— А чому ти вирішила, що він її ненавидить? — запитав Харрі.

— Останнім часом він був грубіший, ніж звичайно, — пояснила Сандра. — Поставив мені кілька синців.

— Душив? — запитав Харрі.

Сандра заперечливо похитала головою.

— Пробував. Це було, коли в газетах писали про дівча з Норвегії, яке задушили. Він просто поклав мені руки на шию і велів не сіпатися і не боятися. Я потім про це й не згадувала.

— Чому?

Сандра знизала плечима.

— На

1 ... 61 62 63 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нетопир», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нетопир"