Читати книгу - "Нетопир"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ти ж маєш бути в Норвегії. Звідти телефонували. Вигляд у тебе огидний, Ховлі.
— І що ви відповіли, сер?
— Що ти, напевно, вирішив піти на похорон Кенсинґгона. Як представник Норвегії.
— Але як…
— Ти дав авіакомпанії свій робочий телефон, і коли за півгодини до рейсу ти не з’явився, вони нам зателефонували. Все було зрозуміло. І вже геть усе стало зрозуміло після приватної розмови з директором готелю «Кресент». Ми намагалися тебе розшукати, але безуспішно. Я знаю, як це, Ховлі. Давай не будемо здіймати галасу — після всього того, що сталося, тебе можна зрозуміти. Головне, з тобою все гаразд, і наступним рейсом ти полетиш до Норвегії.
— Дякую, сер.
— Нема за що. Попрошу секретаря домовитися з авіакомпанією.
— Але перш, ніж ви це зробите, сер… Сьогодні вночі ми дещо прокрутили, і хоча експерти поки не дали висновку, я знаю, якими будуть результати, сер.
Незважаючи на мастило, старий вентилятор зламався, і його замінили. Новий був більший і працював майже безшумно. Харрі подумав, що у світі й без його участі все йде своїм звичаєм.
З присутніх лише Водкінс і Юн були не в курсі, та Харрі почав із самого початку:
— Коли ми знайшли тіло Ендрю, на вулиці був день, і ми не зауважили підступу. І коли я дізнався про час смерті, то теж не відразу додумався. Тільки потім я пригадав, що коли ми увійшли до квартири Рехтнаґеля, світло було вимкнене! Якщо все відбувалося так, як ми думали, виходить, що Ендрю, перебуваючи в наркотичному сп’янінні, пробирався від дверей до табурета через усю кімнату в цілковитій темряві — це о другій ночі, а потім, стоячи на хисткому табуреті, намагався зробити собі петлю.
Запала тиша. Харрі подумав, що хоч як тихо працює вентилятор, однаково звук дратує.
— Еге ж, забавно виходить, — сказав Водкінс. — А може, не в цілковитій темряві? Може, було якесь світло з вулиці?
— Ми з Леб’є були там сьогодні о другій годині ночі. Темно, як у могилі.
— А може, світло все-таки горіло, а ви цього не помітили? — запитав Юн. — Це ж було вдень. А вимкнути його міг хто-небудь з наших і пізніше.
— Щоб зняти Ендрю, ми перерізали шнур ножем, — пояснив Леб’є. — Я спеціально перевірив вимикач, щоб нас не вдарило струмом.
— Добре, — здався Водкінс. — Припустимо, він повісився в темряві. Кенсинґтон — ще той дивак. What else is new?[88]
— Але він не вішався в темряві, — сказав Харрі.
У глибині кімнати кашлянув Маккормак.
— Ось що ми знайшли у квартирі Рехтнаґеля. — Харрі дістав лампочку. — Бачите буру пляму? Це слід від опіку. А ось у що був одягнений Ендрю, коли ми його знайшли. — Харрі показав білу сорочку — «Не прасувати». 60 % віскози. Віскоза оплавляється за температури 260 градусів за Цельсієм. Поверхня лампочки нагрівається до 450. Бачите, така сама бура пляма залишилася на нагрудній кишені. Тут лампочка з ним стикалася.
— Разюче знання фізики, Ховлі, — сказав Водкінс. — І що, по-твоєму, сталося?
— Одне з двох, — відповів Харрі. — Або хтось навідався туди до нас, побачив, що Ендрю висить під стелею, і вимкнув світло. Проблема в тому, що ключі від квартири були виявлені тільки у Отто й Ендрю.
— Але ж у квартирі замок із заскочкою, що замикається сам по собі, — зауважив Водкінс. — Може, цей хтось зайшов, поклав ключ до кишені Ен… ні, тоді незрозуміло, як увійшов сам Ендрю.
Водкінс злегка зашарівся.
— Але суть зрозуміла, — вів далі Харрі. — У мене така версія. Ендрю взагалі не мав ключа від квартири, і всередину його впустив хтось інший, хто або вже там був, або увійшов разом з Ендрю. От у нього ключ був. Невідомий перебував там у момент смерті Ендрю. Потім він поклав ключ до кишені Ендрю, щоб усе мало такий вигляд, ніби той увійшов сам. На користь цього промовляє й те, що ключ не висить на одній низці з рештою. Потім цей «хтось» вимкнув світло і, виходячи, замкнув замок.
Пауза.
— Тобто ти вважаєш, що Ендрю Кенсинґгона вбили? — уточнив Водкінс. — Нехай. Тоді як?
— Вважаю, спочатку Ендрю змусили вколоти собі дуже велику дозу героїну. Очевидно, під дулом пістолета.
— А чому він сам не міг цього зробити, до того як прийшов? — запитав Юн.
— Не думаю, що такий обережний і досвідчений наркоман, як Ендрю, міг випадково допустити передозування. І потім, у Ендрю для цього просто забракло б героїну.
— А навіщо його вішати?
— Передозування не дає стовідсоткової гарантії. І невідомо, як би повівся його організм. Може, Ендрю протягнув би ще скільки, що встиг би все розповісти. Головне — позбавити його можливості чинити опір, щоб без особливих зусиль затягти на табурет і обмотати дріт навколо шиї. До речі, про дріт. Леб’є?
— Експерти перевірили дріт, — почав Леб’є, повільно жуючи зубочистку. — Дроти, які висять під стелею, як правило, не миють. І ми припускали, що там є відбитки пальців. Проте дріт виявився чистим як… е-е.
Леб’є якось невиразно змахнув рукою.
— Як щось дуже чисте? — підказав Юн.
— Авжеж. І, крім наших, більше нічиїх відбитків не було.
— Або Ендрю заздалегідь протер дріт, а потім накинув петлю на шию, не торкаючись її руками, — уголос міркував Водкінс, — або хтось зробив це за нього. Ви це хочете сказати?
— Про це свідчать докази, шефе.
— Але якщо цей хлопець такий розумник, яким ви його змалювали, навіщо він вимкнув світло, коли виходив? — Водкінс обвів стіл поглядом.
— Він зробив це автоматично, — відповів Харрі. — Не замислюючись. Так роблять люди, виходячи з власної квартири. Або з квартири, від якої в них є ключ і куди вони можуть приходити як до себе додому.
Харрі відкинувся на спинку крісла. Він геть змок, як миша, і йому страшенно хотілося випити.
— Гадаю, треба шукати таємного коханця Отто Рехт-наґеля.
До ліфта Леб’є і Харрі зайшли разом.
— Ітимеш обідати?
— Та збираюся, — відповів Харрі.
— Не проти, якщо я з тобою?
— З радістю.
Розмовляти не хотілося. А з Леб’є легко було мовчати.
Вони знайшли вільний столик у кафе «Саудерн» на Мар-кет-стрит. Харрі замовив «Джим-Бім». Леб’є відірвався від меню:
— Два салати з баррамунді, дві чорні кави і доброго свіжого хліба.
Харрі здивовано поглянув на Леб’є.
— Дякую, та я краще утримаюся, — сказав він офіціанту.
— Виконуйте замовлення, — посміхнувся Леб’є. — Мій колега так говорить, бо ніколи не куштував баррамунді.
Офіціант пішов. Харрі поглянув на Леб’є. Той
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нетопир», після закриття браузера.