Читати книгу - "Піонери або Біля витоків Саскуеханни"

— Ми налякали птахів, вони відлетіли звідси, — мовив Мармедюк, — і цю різанину треба припинити. Гей, хлопчаки! Плачу по шість пенсів за сотню голуб'ячих голів — самих голів, розумієте? Тож до роботи, а тоді несіть голубів у селище.

Хитрість судді вдалася — хлопчаки кинулися на поле й заходилися скручувати голови пораненим птахам, а суддя Темпл пішов з важким почуттям провини, що купив собі втіху ціною страждання інших. Убитих птахів повантажили на вози. Тепер, коли мисливський азарт охолов, до кінця весни ніхто вже не полював на голубів, хіба який нероба. Зате Річард ще багато років вихвалявся своїм пострілом із фальконета, а Бенджамін поважно підтверджував, що того дня вони вбили майже стільки голубів, скільки полягло французів під час славнозвісної битви, яка принесла перемогу адміралові Роднею.

РОЗДІЛ XXIII

Ану допоможіть, панове!

Заплуталася рибка в сітях, мов бідняк

В законах ваших.

Вільям Шекспір, «Перікл»

Як повільно й неохоче наближалася весна, так швидко тепер вона вступала в свої права. Дні стояли теплі, а ночі, хоч і прохолодні, були без приморозків. На березі озера сумно посвистувала дрімлюга, а луки й ставки сповнювались піснями їхніх незліченних мешканців. На американській тополі тріпотіло молоде листячко, схили горбів утратили бурий відтінок, і до темної глиці сосон та гемлоків додавали ясної зелені листяні дерева. Навіть бруньки пізнього бука набубнявіли, звістуючи наближення літа. На полях клопоталися веселі метушливі синиці, товариські вільшанки й працьовиті волові очка, а над водами Отсего ширяли, підстерігаючи здобич, ненажерливі чайки.

Озеро було дуже багате на всяку рибу, і ще не скресла крига, а рибалки вже поспускали на воду свої човники й, закидаючи вудки де найглибше, приманювали ту рибу най-хитромудрішими принадами, які тільки здатна придумати винахідливість людини. Тільки ж ловити рибу з вудкою — діло повільне, хоч і певне, — здавалося нетерплячим поселенцям надто марудним. Вони хотіли вдатися до рішучіших засобів. Тож, коли минув установлений суддею Темплом термін заборони ловити рибу неводом, шериф оголосив, що першої ж темної ночі сам вибереться по рибу.

— І ти теж підеш з нами, кузино Бесс, — додав він. — І міс Грант, і містер Едвардс. Я покажу вам, що таке справжня риболовля, — не те, що оті дурнички, якими бавиться Дюк: цілісінький день смажиться на сонці з вудкою чи мерзне зимою над ополонкою, а в нагороду за всі страждання не зловить жодної рибки. Ні, дайте мені добрячий невід — завдовжки футів триста п'ятдесят — та веселих рибалок, та Бенджаміна за стернового, і ми витягнемо за один раз кілька тисяч рибин. Оце риболовля!

— Е, Діку, — відповів Мармедюк, — якби ти знав, що то за втіха посидіти з вудкою, то не був би такий марнотратний. Я сам не раз бачив, як після твоїх нічних виправ на березі лишається стільки риби, що вистачило б нагодувати добрий десяток голодних сімей.

— Не хочу сперечатися, судде, тільки сьогодні вночі я йду на рибальство і запрошую всіх охочих, — хай вони побачать і скажуть, хто з нас двох правий.

Решту дня Річард готувався до цього важливого заходу. Коли згасли останні промені сонця й місяць-молодик кинув на землю своє тремтливе світло, рибалки вирушили в човні до призначеного місця на західному березі озера, за півмилі від селища. Мармедюк з дочкою, Луїзою та Едвардсом вирішив пройти туди пішки, бо грунт уже просох і йти було легко й приємно. Вони дивилися вслід човну, що плавно рухався по озерній гладіні, аж поки зник у тіні західних гір. Дорога в обхід була вдвічі довша, і суддя зауважив:

— Треба нам наддати ходи, а то місяць зайде, перш ніж ми дійдемо до місця, і Дік без нас почне свою чарівну ловитву.

Вечір був теплий і приємний після довгої суворої зими. Молоді люди тішилися краєвидами і наперед смакували забаву, весело йдучи за суддею, який вів їх по берегу Отсего околицями селища.

— Дивіться! — сказав Едвардс. — Вони вже розкладають багаття. Бачите, вогонь то з'явиться, то щезне, наче світлячок.

— Ось він спалахнув! — вигукнула Елізабет. — Бачите постаті навколо вогню? Ставлю всі свої коштовності проти золотого намиста Ремаркабль, що мій нетерплячий кузен Дік приклав до цього руку. А ось вогонь знов померх, як більшість блискучих Дікових планів.

— Ти вгадала, Бесс, — відповів суддя, — Річард кинув у. вогонь сухого хмизу, а він бухнув полум'ям і відразу погас. Але це допомогло їм знайти краще паливо — багаття вже горить рівніше. Ніби справжній рибальський маяк, — дивіться, як гарно відбилося світло у воді!

Товариство прискорило ходу, бо дівчатам кортіло подивитись, як закидатимуть невід. Незабаром вони опинилися на невисокій кручі, під якою розташувалися рибалки. Місяць сховався за верхівками сосон, зірок майже не було видно за хмарами, і в темряві світилося лише багаття. Мармедюк запропонував своїм супутникам трохи постояти, подивитися на рибалок, послухати їхні розмови, а тоді вже спуститися на берег.

Рибалки сиділи колом біля вогню — всі, крім Річарда і Бенджаміна. Шериф умостився на прикорні гнилого стовбура, який притягли сюди на паливо, а управитель стояв, руки в боки, близько до вогню, і дим часом застилав його поважне обличчя.

— Бачте, сквайре, — розводився Бенджамін, — вам озерна рибина вагою в двадцять чи тридцять фунтів видається хто-зна-якою дивиною, але для того, хто виловлював акул, це чиста марниця.

— Ну, Бенджаміне, — заперечив шериф, — тисяча окунів, це кажучи вже про щук, щупачків, лососів і всяку іншу рибу, — по-моєму, непоганий вилов. Спіймати акулу, воно-то, звичайно, цікаво, але що з нею робити? А будь-яку з тих риб, що я назвав, не соромно подати хоч би й до королівського столу.

— Ні, сквайре, треба дійти до суті справи. Хіба тут, у цій калюжі, можуть жити такі риби, як в океані? Хто хоч раз у житті плавав по морях, той знає, які там водяться кити й дельфіни, — завдовжки з будь-яку сосну на отій горі!

— Легше, легше, Бенджаміне, — примирливо сказав шериф, бажаючи, певно, підтримати престиж свого улюбленця. — Адже деякі з тих сосон заввишки футів двісті, а то й більш.

— Дві сотні чи дві тисячі — то байдуже! — вигукнув Бенджамін з виглядом людини, яку не так легко збити з пантелику. — Я сам був там і на власні очі бачив те, про що розповідаю. Що сказав, на тім і буду стояти!

Суперечка ця, очевидно, точилася вже давно. Біллі Кербі, розлігшись на всю