Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » На запах м’яса 📚 - Українською

Читати книгу - "На запах м’яса"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На запах м’яса" автора Люко Дашвар. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 100
Перейти на сторінку:
до однієї з бригад прибитися: удень у школі лямку тягнув, після обіду цемент місив, мурував, тинькував… Нічого так. Заробляв. Однокласниці оченятами на худорлявого Гороха стріляли, та він якийсь прителепкуватий — обходив їх. Пару разів із маляршею Тонькою на об’єкті погодився на «чистий секс без зобов’язань», та чи то запах фарб забруднив чистоту першого інтиму, чи Тонька вже вкрай агресивно поводилася, але на тому експерименти й згасли. Натомість закінчив курси зварників: тягло Гороха до гарячого.

Школу закінчив, до армії забрали. У прикордонних військах на заході подружився з Тібою — Тиберієм Санітаром, мадяром із Закарпаття. Тіба навіть у наряді на кордоні все мріяв, як скине чоботи, подасться до Норвегії на бурові. Грошей заробить купу! Дім придбає, виноградник закладе і сад сливовий. Гороха із собою кликав:

— Поїхали, брате! У мене там уже рідні до біса. І дядько, і старший брат.

— Та добре… — погодився Толя, згадуючи рідні Прилуки, вічно заклопотану маму з клунками, засмальцьовані шпалери, що вони їх десять років усе збиралися поміняти, а мама сердилася: «Іншим ремонти робиш, у власній хаті срач».

Тіба не збрехав. Допоміг Горохові — звів із посередниками, що вони відправляли робітників на бурові. І хоч за можливість опинитися посеред холодного буремного Північного моря поряд з островом Шпіцберген вимагали немалий відсоток, Толя погодився, бо розповіді посередників скидалися на казки про комуністичний рай: зарплатня до чотирьохсот євро за добу, безплатний гуртожиток, чотириразове харчування, медична страховка і робоча віза. Навіть проїзд до бурової коштом роботодавця. Безкоштовно навчають і професії, і норвезької мови, якщо в тому є потреба. Тіба хотів мільйон. Толя сказав: «Скільки витримаю…»

У двадцять років Горох опинився на буровій платформі, більше схожій на залізне багатоповерхове й багатофункціональне інопланетне місто посеред крижаних хвиль. Своїх — до біса. Можна й мову не вчити. Хіба що «Йєльп!» — «На допомогу!» І «Так скал дю ха!» — «Велике дякую норвезьким роботодавцям». Слов’яни, що вже мантулили тут не першу зміну, частіше казали: «Яай трьоот!» — «Я втомився». Від одних і тих самих облич у замкненому просторі, від штормів і негоди, від полярної ночі так само, як і від полярного довгого дня, від втрати відчуття часу — чотири години пахоти, вісім годин відпочинку, знову чотири години праці, знову вісім годин відпочинку. По колу одне й те саме. Сто вісімдесят діб поспіль, щоби заслужити місяць відпочинку на материку. І знову на вахту. Одне допомагало: думати про грошики, що вони знай падають на рахунок щодоби. Толя і не сумнівався — з Тібою на пару пройдуть те випробування. Та ще на материку Гороха з посвідченням зварника розподілили на одну платформу, а Тібу записали різноробом на іншу. Навіть не передзвонювалися: коли?..

На відміну від інших, що вони впадали в депресняк уже за місяць перебування в екстремальних умовах, Горох полюбив черево великого залізного монстра, захопився надскладним його начинням. За три місяці норвезькі менеджери направили метикуватого хлопця на безкоштовні курси механіків. Без відриву від основної роботи, зрозуміло. Ще за два обслуговував газову турбіну, що вона виробляла електрику для всієї платформи. Зарплатня підскочила до п’ятиста євро за добу, та не тільки гроші гріли душу Тольки Горохова: відчував себе причетним до великої потрібної справи — от і шторми, і вітер із ніг збиває, а вони качають ту нафту… Всупереч. Бо сильні. І ясно тут усе — ніякої колотнечі, невизначеності. Важка робота, гідна оплата… Нормально, Норвегіє.

За два роки відпахав три повні вахти по сто вісімдесят діб із перервами на відпочинок на Шпіцбергені, повернувся в Прилуки — король! М’язи накачані, морда обвітрена сувора, на рахунку двісті тисяч євро, а самому ж лише двадцять два! Та як іншим від заздрості не вдавитися?!

Мама перелякалася спочатку.

— Толю, ти ж не кажи нікому! Ще пограбують.

— Та добре… Не хвилюйся. Гроші в банку. Язик у мене — не помело.

— Що з грошима робитимеш?

Як зізнався — розплакалася, бо сів біля столу, папірець перед собою поклав:

— Сто тисяч — на хату. Дім куплю. Двоповерховий. Двадцять штук на автівку. Решта тридцять хай у банку лежать. Бо дім потягне… Меблі всякі треба, те-се…

— А ще п’ятдесят? — спитала мама.

— Так то тобі… Ти ж салон краси колись хотіла…

І як не заплакати? Думала: поїхав — забув. А він повернувся, себе забезпечив, ще й матері допомагає.

Як пішли грошики тринькати — хіба що сліпий не здогадався: не порожнім Толька Горох із мандрів повернувся. Та й присікатися ніяк. Містом не вештається — усе справи в нього, справи. За місяць дім двоповерховий на двісті квадратів купив із ділянкою в п’ятнадцять соток. Третю «Мазду» і моторолер японський.

— Ремонт робитиму, — вирішив, хоч усередині нового дому і побілено, і пофарбовано. А Горохові на свій смак треба.

Занурився по маківку — тільки й розмов, що про рейки дерев’яні, фарфорові ролики для електропроводки в стилі ретро, сатенгіпс і гіпсокартон. Сам намагався все робити — виходило. Надвечір втомлювався, сідав на моторолер, мчав на Удай із вудками. От ніколи раніше риболовлею не захоплювався, а з Норвегії повернувся — риби йому, а не друзів із пляшкою. Призвичаївся за два роки до самоти й обмеженого спілкування, так і продовжував жити.

На березі Удаю і перестрів шістнадцятирічну пісюшку Юльку: нігті довгі розписані, волосся біляве пофарбоване, оченятка підведені, вся у «Дольче Габані», навіть на кросівках така наліпка була. От приїхала вона нібито на своєму крутому вєліку до річки скупатися, бо то її місце улюблене, а тут хлопець із вудками. Та то нічого… Він же, кажуть, десь по Європах линдав, тож не селюк якийсь… На Юльку не кинеться, коли вона топлес плаватиме.

Горохове мужське єство скоріше за мізки зрозуміло, що то є топлес. І коли дівчина, вихляючи стегнами, вийшла з річки прямо на нього, кинув вудку, простягнув до неї руку…

— А ти мене любиш? — запитала білявка зухвало. Зупинилася по коліна у воді.

— Так… — сказав спантеличений Горох.

— З першого погляду?..

«Угу», — кивнув, бо вже й говорити несила — скоріше б до тіла.

Білявка манірно вийшла з річки, спочатку торкнулася пальчиком голого Горохового плеча.

— Я теж тебе полюбила. Тільки побачила… — Притулилася до нього, обвила руками шию, підтягнулася, обхопила ногами хлопців тулуб, припала губами до шиї.

Горох тільки й відчув, як кропива до спини прилипла, коли качалися берегом.

До

1 ... 61 62 63 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На запах м’яса», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На запах м’яса"