Читати книгу - "Беру свої слова назад"

Ґудеріан згадує «Берегові укріплення вздовж річки Буг не були зайняті російськими військами».

На інших напрямках - як під Брестом. «ДОТи перед Граєво виявилися без особового складу і були захоплені ворожими диверсантами» (Р.С. Ірінархов. Західний особливий. С. 183).

Вельми важливо, що в укріплених районах не було польового підсилення, тобто не було звичайної піхоти, яка сидить в окопах і траншеях між дотами, попереду і позаду них. ДОТ - це страшний крокодил. Але якщо сісти крокодилові на спину, то він не вкусить. ДОТ має мертві простори, які не прострілюються з його амбразур. Тому ДОТи будуються групою. Мертві простори одного перекриваються секторами обстрілу другого і третього. Якщо ж один ДОТ зайнятий гарнізоном, а сусідні порожні або взагалі не готові, то ми ризикуємо опинитися в ситуації крокодила, на спині якого сидить дядько з сокирою. Якщо ДОТ один, то ворожі сапери можуть підійти з непрострілюваного напрямку, встановити на даху звичайні або спрямованої дії заряди або димовими шашками вентиляцію забити. Сапери взагалі на вигадки мастаки, на багато хитрощів здатні. Положення можуть врятувати бійці з польового підсилення. Вони відіб'ють ворожих саперів. Але якщо одиночний ДОТ без кругового обстрілу (а таких переважна більшість) не захищений вогнем сусідніх дотів або не прикритий діями хоча б одного відділення стрільців, які діють в окопах і траншеях навколо нього, тоді гарнізону доту краще вийти назовні. Принаймні все навколо видно, на всі боки стріляти можна. Приклад для наочності: «На південь від фортеці, біля сіл Митьки і Бернад, оборонялася 2-а рота лейтенанта І.М. Борисова. Суцільної лінії оборони тут не було, ДОТи стояли поодинці і були недобудовані. Після кількох годин бою вони були блоковані гітлерівцями і підірвані разом з гарнізонами»(Там же. С. 192).

«У смузі 4-й армії термін зайняття Брестського укріпленого району було визначено округом для однієї стрілецької дивізії 30 годин, для іншої — 9 годин» (Л.М. Сандалов. Перші дні війни. С. 12). План простий і зрозумілий: якщо німці раптово нападуть о 4 годині ранку, то одна радянська дивізія займе оборону навколо дотів, які стоять прямо вздовж берега прикордонної річки, до 13 години, а інша дивізія - через добу, до 10 ранку наступного дня. До цього генерал-полковник Сандалов додає, що «на навчальних тривогах з'ясувалося, що ці терміни є заниженими». Іншими словами, терміни нереальні. У такі фантастично короткі терміни дивізії просто не встигали зайняти оборону в укріпленому районі. Коли так, слід було гарнізони дотів і польові війська тримати не в казармах, а в полі, там, де належить воювати.

Ось розповідь про одну тільки роту Брестського укріпленого району. «Майже весь квітень 1941 року особовий склад знаходився невідлучно в дотах. Але на початку травня надійшов наказ, і гарнізони були виведені з дотів. Бійців поселили у казармах, продовольство, боєприпаси повернули на ротний склад. Таким чином, до початку війни у вогневих точках не було ні продовольства, ні боєприпасів, крім декількох ящиків патронів у доті караульного взводу. З моменту нападу гітлерівців ДОТи займалися під вогнем. З 18 бійців доту Шанькова в ДОТ пробралися тільки 5 чоловік. За снарядами і патронами доводилося пробиратися на ротний склад, але незабаром він злетів у повітря від попадання снаряда» (Р.С. Ірінархов. Західний особливий. С. 192).

Комуністичні пропагандисти десятиліттями розповідали історії про те, що радянські фортифікаційні споруди були слабкими, погано озброєні, мали погану оптику, в основному були кулеметними, а гарматних було мало. Це не так. І є достатньо свідчень, що спростовують вигадки всіх мастей Тельпуховських і Деборинів. Величезну дослідницьку роботу безпосередньо на місцевості, зокрема в укріпленому районі No 1 (Київському), провів український історик Олександр Кузяк. Настійно рекомендую ознайомитися з його статтями в українському журналі «Сержант» № 13-15 за 2000 рік і в польському альманасі «Forteca». Кожен бажаючий може сам зайнятися науковим пошуком в Коростеньському, Новоград-Волинському, Шепетівському, Мінському і десятках інших покинутих радянських укріплених районах і переконатись особисто у брехливості офіційних кремлівсько-луб'янських казкарів. Але повернемось у Брестський УР: «Багато ДОТів мали по одній чи кілька гармат, спарених з кулеметами. Гармати діяли напівавтоматично. Бойові споруди оснащувалися дуже доброю оптикою» (Р.С. Ірінархов. Західний особливий. С. 231).

Не в тому біда, що ДОТи були неміцними або слабо озброєними, а в тому, що гарнізони не встигли їх зайняти. Ось приклад з оборони УР № 6 (Рава-Руського) сусіднього Південно-Західного фронту. Двоповерховий ДОТ «Ведмідь». У двох гарматних амбразурах - 76-мм гармати зі спареними кулеметами, окрім того, дві кулеметні амбразури зі станковими кулеметами. 22 червня 1941 року в цьому доті на дві гармати і чотири кулемети було три людини. «Кожен ДОТ... був неприступним бастіоном на шляху ворога... В доті "Ведмідь", крім нього, Соловйова, було лише два бійці - Павлов і Карачинцев. Соловйов став біля одної гармати, Павлова він поставив до іншої, що знаходилася ліворуч, Карачинцеву наказав у разі необхідності вести вогонь по черзі з двох кулеметів» (Рік 1941. Південно-Західний фронт. Львів, 1975. С. 67-69). Прикинемо: одна людина коло гармати. Майстер на всі руки: він же і командир, і навідник, і заряджає, і замковий, і підносить боєприпаси. І в іншої гармати - та ж картина. А кулеметник від одного кулемета до іншого бігає. Кругове спостереження не веде ніхто: в перископи («дуже добра оптика») нікому дивитися. Вогонь гармат і кулеметів ніхто не координує. І зв'язок з сусідніми дотами ніхто не підтримує. Знову ж - нікому. І стрільцями з польового посилення ніхто не командує. Втім, стрільців польового посилення і близько немає.

Уявімо, що в цьому доті не два підземні поверхи, а чотири, не дві гармати, а п'ять, не чотири кулемети, а десять. Від цього вам легше буде, якщо замість належних за штатом десятків людей у доті три бійці? Якщо замість взводу польового посилення навколо доту в траншеях ні душі? Якщо і траншей поруч немає?

І по всьому кордоні - те ж саме. Розповідає полковник Д.А. Морозов, який зустрів війну зовсім на іншому напрямку: «Потужні споруди не були зайняті своєчасно радянськими військами і не виправдали тих сподівань, які покладало на них командування. У перші години війни укріплення опинилися в тилу у ворога. А