Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дворіччя. Книга українця 📚 - Українською

Читати книгу - "Дворіччя. Книга українця"

254
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дворіччя. Книга українця" автора Мирон Козак. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 74
Перейти на сторінку:
й мордують...Ой, ой, пани, Пани християне!

«Бог є настільки національним, наскільки виражена національна образотворчість. Тому Політика Космосу може бути тільки національною, щоб не обезличити Господа». Так каже сучасний український мислитель з даром художника і провидця Орест Хмельовський.

Лише нова єдина українська церква згуртує українців, огорне їх силою, укріпить мудрістю. Церква, увійшовши у яку, волхв-ясновидець голосно скаже «Слава Україні!» І почує від усіх рідновірів — «Героям слава!».

А слава українських героїв іде до нас з глибини тисячоліть. «Краще ж би порубаним бути, ніж полоненим бути!», — каже автор «Слова про похід Ігорів», київський лицар-патріот, і нагадує нам, що ми не потомки біблейського Адама, а внуки Дажбожі, що вітри наші — внуки Стрибога, а сонце — не твориво юдейського Саваофа, а тепло нашого рідного Сварога. І коли він пише «Встала кривда у військах Даждьбожого внука», то має на увазі цілий народ русичів-українців. І ці слова писалися через двісті років після насильницької християнізації Києва!

І ще такі слова щонеділі мали б підноситися до неба у новій українській церкві (за ідеями Богдана-Ігоря Антонича, Костя Шишка та доктора філософії Галини Лозко):


Богам — слава, Предкампам’ять, живимздоров’я!

Будете синами своїх Богів, і сила їхня пребуде з вами до кінця!

Це бо очищує серце наше, і ми відрікаємось од злого.


Хай Бог нас силою укріпить і мудрістю огорне!


Хай сонцеПрабог всіх релігій золотопере й життєсійне, благословить наш дім крилатий.
Веселі будьмо, вітаючи радо юную Лелю, щедрую Ладу!
Вірую: В усіх Українських Богів, єдиних у Сварозі, Вічних і незнищенних, Як Всесвіт. Вірую: В триєдність світів Права, Ява і Нава, Створених Сварогом і удержаних в Ньому. Вірую: В Божественне народження українців Онуків Дажбожих, і в силу Предків, Яка перебуває з нами завжди. Вірую: В радість життя вічного, В чистоту душі праведної, Яка ніколи не зникає, А переходить у нове тіло. Наша Віра правдива, бо Право славимо! Віра врятує вірних!

Така нова українська церква вже є. Прихожан у ній ще так мало, як мало було перших християн у Римі. Але колись про них скажуть, що були вони тими, «ким зайнялось і запалало» — бо не відцуралися від себе, мали волю бути собою і нацією.

Животворящі іскри рідного Богорозуміння, розвіяні тисячолітніми вітрами з попелищ 988 року, дивом дивним збереглися у давніх щедрівках і колядках, піснях і легендах, священних текстах Велесової Книги і Слова про похід Ігоря. З них розгориться Великий Вогонь духовного просвітлення й очищення України. Збудися, будь собою, Україно!

Сучасні українські рідновіри терпеливо роздмухують ці Божественні іскри — запалюють «духовности нової смолоскип». Це слова з поеми незабутнього Михайла Ореста «Повстання мертвих». Вісім рядків з неї треба знати напам’ять:


В єстві живущих, плоттю обважнілім, Духовности нової смолоскип Вони розпалять радісним зусиллям І в серці збудять аромати лип. І де був хід, там буде літ співучий; Біля джерел несмертної води Розкриється для душ тропа квітуча До синіх царств магічної звізди...

...Райнер Марія Рільке після подорожі Україною влітку 1900 року написав одного з найоптимістичніших своїх віршів, в якому, кажучи словами Шевченка, «щось пророче йому вже заглянуло в очі»:


Все буде знов могутнє і великерівнинні землі, повноводі ріки, великі дерева, малі тини і падоли просторі, де навіки осядуть хлібороби й чабани. Церков не буде — там, як в’язня, Бога закутого тримають, і до нього так ставляться розчулено, немов до впійманого зраненого звіра; в домах гостинність запанує щира, чуття саможертовності й довіра в тобі, в мені, в усіх засяє знов...

(Який чудовий переклад на українську мову з німецької Миколи Бажана!)

...Ви, отче, ніколи не питали, чому плаче у вашій церкві тридцятирічна українка Оксана, тримаючи за руку свою маленьку донечку Олю. А треба було б запитати! Батько тої дитини і чоловік Оксани — Андрій Шалапай — зараз

1 ... 61 62 63 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дворіччя. Книга українця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дворіччя. Книга українця"