Читати книгу - "Гіркий сміх"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Стенстрем розраховував, що Єрансон рано чи пізно приведе його до вбивці, тому й стежив за ним день у день і, мабуть, не ховаючись. І, як виявилось, мав слушність. Хоч для нього самого все скінчилося катастрофою. Якби він був швидше поїхав у Смоланд…
Кольберг замовк. Мартін Бек задумливо м'яв правою рукою хусточку.
— Так, наче все збігається, — сказав він, — навіть психологічно. Лишається дев'ять років до того часу, коли справу Тереси як задавнену здадуть в архів. А вбивство — єдиний злочин, який може спонукати більш-менш нормальну людину вдатися до таких крайнощів, аби тільки її не викрили. Крім того, Форшберг має що втрачати.
— Чи ми знаємо, що він робив увечері тринадцятого листопада?
— Так, він побив усіх тих людей в автобусі, а серед них і Стенстрема і Єрансона, які в цій ситуації були для нього смертельно небезпечні. Але фактично ми знаємо тільки те, що він мав можливість вчинити це вбивство.
— Звідки ми це знаємо?
— Гунвальдові пощастило перехопити служницю Форшберга. Вона німкеня. Кожного понеділка ввечері вона вільна. Згідно з календариком, який був у неї в сумочці, ніч з тринадцятого на чотирнадцяте вона провела в свого приятеля. З того самого джерела нам також відомо, що Форшбергова дружина була тоді на жіночому зібранні. Отже, Форшберг мав бути вдома, бо вони ніколи не залишали дітей самих.
— Де вона тепер? Та служниця?
— Тут. Ми її затримаємо на ніч.
— А який, по-твоєму, в нього психічний стан? — запитав Кольберг.
— Мабуть, дуже кепський. На межі зриву.
— Йдеться про те, чи в нас досить матеріалу, щоб заарештувати його, — сказав Кольберг.
— За автобус не досить, — відповів Мартін Бек. — Це був би хибний крок. Але ми можемо його заарештувати як особу, що на неї падає підозра у вбивстві Тереси Камарайо. Ми маємо вирішального свідка, що міняє погляд на ту справу, і кілька нових фактів.
— Завтра до обіду.
— Де?
— В його конторі. Як тільки він з'явиться туди. Немає потреби робити це при дружині й дітях, а особливо якщо він дійшов до краю.
— Як?
— Якомога делікатніше. Без стрілянини й виламування дверей.
Кольберг трохи подумав і поставив останнє запитання:
— Хто?
— Я і Меландер.
XXX
Коли Мартін Бек і Меландер зайшли до приймальні, блондинка біля комутатора за мармуровим столиком відклала пилочку для нігтів.
Контора Б'єрна Форшберга містилася на сьомому поверсі будинку на Кунгсгатан, неподалік від Стуреплан. На п'ятому й шостому поверхах теж розташувалося його підприємство.
Було ще тільки п'ять хвилин на десяту, а вони знали, що Форшберг звичайно не приходить раніше як о пів на десяту.
— Але зараз прийде його секретарка, — сказала блондинка. — Будь ласка, сядьте й почекайте.
У глибині приймальні, за спиною в телефоністки, навколо довгого стола, покритого склом, стояло кілька крісел. Мартін Бек з Меландером повісили пальта й сіли.
В кімнаті було шестеро дверей без табличок. Одні з них стояли прочинені.
Мартін Бек підвівся, заглянув у двері і зник у кімнаті. Меландер вийняв люльку й тютюн, натоптав її і закурив. Мартін Бек вернувся і знов сів.
Вони чекали мовчки. Час від часу чути було голос телефоністки і клацання комутатора, коли вона з'єднувала співрозмовників. Та ще долинав віддалений вуличний гамір. Мартін Бек гортав технічний журнал річної давності, Меландер, тримаючи в роті люльку і примруживши очі, відпочивав у кріслі.
Двадцять хвилин на десяту до приймальні зайшла жінка в хутрі, в чобітках і з великою сумкою через плече.
Жінка ледь кивнула головою дівчині біля комутатора й швидкими кроками підійшла до прочинених дверей. На ходу вона байдуже глянула на відвідувачів і, грюкнувши дверима, зачинила їх за собою.
Ще через десять хвилин прийшов Форшберг.
Він був одягнений так само, як попереднього дня, і йшов швидко й енергійно. Він саме хотів повісити свій плащ, коли помітив Мартіна Бека й Меландера. На мить він застиг, але швидко опанував себе, повісив плащ і підійшов до них.
Мартін Бек і Меландер одночасно підвелися. Б'єрн Форшберг запитально звів брови. Він уже хотів щось сказати, але Мартін Бек простяг руку й озвався перший:
— Комісар Бек. А це старший слідчий Меландер. Ми хотіли б поговорити з вами.
Форшберг потиснув їм руки.
— Будь ласка, дуже приємно, — сказав він. — Прошу, заходьте.
Він здавався зовсім спокійним, навіть веселим. Пропустивши їх у двері, він кивнув секретарці й сказав:
— Добрий день, панно Шельд. Ми з вами потім — поговоримо. Я тільки відпущу цих добродіїв.
Кабінет був просторий, світлий і елегантно вмебльований. Майже всю підлогу вкривав товстий сірий килим. На великому полірованому столі не було нічого. Два телефони, диктофон і директорський телефон містилися на столику поряд із чорним шкіряним кріслом. На широкому підвіконні стояли чотири фотографії в олив'яних рамках — дружини й трьох дітей. На стіні між вікнами висів олійний портрет, мабуть тестів. Бар, конференційний стіл з карафкою і склянками на підставці, канапа; скляна шафа з книжками і порцеляновими дрібничками, сейф, непомітно вмонтований у стіну.
Усе це Мартін Бек помітив, зачиняючи за собою двері, поки Б'єрн Форшберг впевненою ходою йшов до свого столу.
Б'єрн Форшберг став за столом, сперся на нього лівою рукою, нахилився й праву руку засунув у шухляду. Коли він її витяг, пальці його стискали пістолет.
І далі спираючись лівою рукою на стіл, він засунув пістолет якомога глибше в рот, стулив губи навколо блискучого дула й натиснув на спусковий гачок. Він весь час дивився на Мартіна Бека майже веселими очима.
Усе це відбулося так швидко, що Мартін Бек і Меландер
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гіркий сміх», після закриття браузера.