Читати книгу - "П'ять життів доктора Гундлаха"

— Облиште, Гансе… Не виправдовуйтесь. Ви старались, хотіли мати успіх… Але що це вам дає? Анічогісінько. Людина заробляє гроші, заслуговує авторитет, але втрачає саму себе…

В кав'ярні загорілись світильники, заграла музика, вони продовжували пити вино, і це підбадьорювало Гундлаха.

— Розумієте, Гладіс, — мовив він. — Я повинен весь час собі доводити, що я добре розбираюсь у своїй професії, краще, ніж у чомусь іншому.

— Тому ви й їздите зі мною по світу?

— Можливо. А чому б і ні? Це ніби мій третій старт.

— Старт? А яка ж ваша мета?

— Зачекайте… — сказав Гундлах обережно, але йому вже набридло грати весь час у схованки. — Для вас і для вашого фронту наша подорож має неабияке значення… Якщо ми привеземо з собою мільйонів два-три, фальстартом це не буде. — Дай то, боже…

Гундлах уловив у голосі Гладіс нотки сумніву. Отже, знову порвалась нитка, яка їх зв'язувала…

До десерту вони не доторкнулись, не хотілось більше солодкого. Гундлах розплатився, і вони вийшли з кав'ярні. На вулиці Россіу мрячило, вечірні вогні потопали в імлі. Вони спустились у метро. Проїхали три станції. «Може, вона вважає мене досвідченим «зальотником»?» — міркував про себе Гундлах. Щоправда, зізнався сам собі, що наполовину він і був саме таким, але не став ламати собі над цим голову. Коли вони вийшли з метро на площі з пам'ятником якогось вершника, Гладіс намагалась розвеселити його жартом. Вони ніби помінялись ролями: ще недавно, в парку, вона грала в мовчанку, а тепер він зціпив зуби. Мабуть, приїзд в Португалію — була помилка. Самі тільки витрати.

Що це не зовсім так, Гундлах зрозумів у готелі, коли портьє передав їм конверт. Там було офіційне запрошення від радіотелевізійного агентства Португалії. Закордонний відділ державного телебачення пропонував Гладіс дати інтерв'ю завтра об одинадцятій ранку. Ого! Гундлах відразу повеселішав. Виходить, їх справи таки пішли вгору! Лісабон відразу став для нього привабливим і гостинним містом.

Вранці вони ледве знайшли телестудію неподалік музею античного мистецтва. В приміщенні було неприбрано, студія містилась у старому будиночку. Домовилися, що бесіду буде знято на відеоплівку, а потім після їхнього від'їзду — передано в ефір. Гладіс пропонувала: оскільки її співбесідник представляє американський журнал «Ю. С. ньюс енд уорлд ріпорт», близький до кіл американських військових промисловців, — то бажано, щоб у ході дискусії було виявлено головні протиріччя сторін, глядачі люблять дискусії. Телекоментатор, спритний жевжик на ім'я Фуртадо, очевидно, пам'ятаючи настанови своїх босів, не згодився.

Супротивника Гладіс у дискусії звали Бімом, він уже сидів у гримувальному кріслі, йому причісували світло-руде, мокре, як після душу, волосся, підмальовуючи обличчя. Коли він повернув голову, Гундлах відразу пригадав, звідки він його знає. Це був той самий репортер, який своїми запитаннями в Мехіко змусив Гладіс дати йому нищівну відсіч.

— Ми зустрічаємося з вами по обидва боки океану! — крикнув Гундлах крізь гудіння фена. — Очевидно, ви єдиний на всі Сполучені Штати фахівець з питань Сальвадору.

— О ні, в нас їх вистачає.

— Я теж можу це підтвердити. Будьте надалі обережнішим у зізнаннях, сер. Ви знову осідлаєте свого конька — терор чи, може, цього разу у вашій програмі щось інше?

— Не поспішайте, — самовпевнено відповів Бім. Він поводився так, ніби грає тут першу скрипку.

Нарешті вони всілися за вигнутим дугою столом, спалахнули прожектори, Фуртадо, вдаючи цілком безсторонню особу, зробив короткий вступ. Важко сказати, зауважив він, що довело Сальвадор до громадянської війни, — соціальна несправедливість а чи вплив світового комунізму. Цікаво уточнити: війна почалась без стороннього втручання чи то рука Москви? Гладіс відповіла, що про Москву не може бути й мови. Кремль надто далеко від її країни, а ось Вашінгтон зі своїм Білим домом, держдепартаментом і агресивним Пентагоном — близько…

— Але ж Вашінгтон сприяє розвиткові вашої країни, — перебив її Фуртадо.

— Він «сприяє» переважно поставкам зброї для режиму, — сказала Гладіс. — Збирається різко скоротити економічну допомогу. Рональд Рейган хоче підтримувати лише ті країни «третього світу», котрі слухняно виконують його вказівки. Американські гроші йдуть на втихомирювання слаборозвинених народів! У нашій країні триває суто внутрішня боротьба за соціальну справедливість. Москва тут ні до чого.

— Без неї ніде не обходиться, — загадково докинув Фуртадо.

. — Ви міркуєте в принципі невірно. Країни «третього світу» вже не хочуть бути пішаками на шаховій дошці міжнародної політики.

Бім, що сидів у кінці столу, поки що вичікував, схиливши набік припудрену голову, й щось занотовував. Нарешті він сказав, що в Сальвадорі ліві сили роздмухують конфлікт під самим носом у Сполучених Штатів, а Штати, навпаки, прагнуть соціальних реформ і врегулювання конфліктів… Бім говорив примирливим тоном, його зморшкувате лискуче обличчя весь час мінилося, він схиляв голову набік, виставляючи вперед то лоб, то підборіддя, підсилюючи в такий спосіб значення своїх слів. Гундлах з іронією спостерігав за смішними, немов у боксера на рингу, рухами його голови. Бім жонглював словами, йому було однаково, що говорити, бо він вже давно розучився в будь-що вірити. Метушня, накладні витрати, Стара Європа, добра їжа, розпуста — ось що вабило його в житті. І трішечки — журналістська діяльність. Бім добре знав своє ремесло; під прикриттям телекоментатора він тут робив усе вправніше, ніж тоді в Мехіко; Гладіс опинилась у скруті. Вона розхвилювалася, скронями в неї котились перлини поту, яких вона навіть не обтирала, щоб не показувати свою слабість.

— Я вам не заздрю, — глузливо мовив Бім. — Як войовнича католичка лівого ухилу, ви сподіваєтесь на співчуття португальського середнього класу, а той клас прагне спокою, бо нещодавно сам пережив щось подібне в своїй країні. Ви дієте згідно своїх переконань, сеньйоро Ортега. А ваш Фронт грає з розподілом ролей. Тільки в червні і липні комуністи з керівної верхівки вашої країни на кошти Москви об'їздили всі країни східного блоку, від Праги до Ханоя, щоб роздобути зброю, і всюди їх запевнили в підтримці. А чому? Це також ясно як білий день. Бо в період відносного спокою явна слабість комунізму завдяки збройним конфліктам і