Читати книгу - "Маленькі дикуни"

— Бачу, бачу його! — раптом вигукнув Гай.

У невеличкій ямці, кроків за шістдесят від нори й за добру сотню кроків од них, Гай помітив сіру шкурку між кущиками конюшини.

— Їй-бо, він!

Ян не бачив нічого. Сем бачив, але не був певен. Через хвилину бабак звівся на задні лапки, розвіявши всілякі сумніви.

— Оце так! — захоплено вигукнув Ян. — Ти й справді маєш гострий зір! Віднині ти не Гілка, а Яструбине Око.

— Ура! — заверещав Гілка. — А ти, а ти, Семе, — теж зватимеш мене Яструбиним Оком? Адже й ти повинен, — з благанням в голосі додав він.

— Погоджуйся, Семе, — сказав Другий Вождь. — Бачиш, він уже виправився й поводиться як індіанець.

— Вирішимо на Раді. А зараз давайте нарешті його прикінчимо.

— Послухай, Гілко, якщо ти такий спритний, то може проповзеш по конюшині й опинишся між бабаком та його норою?

— Ну ясно, можу, ставлю скальп — мій чорний скальп проти його скальпа, що я перший уб’ю старого ведмедя.

— Пусти мене першим, а ти будеш другим, — жартівливо-благаючим голосом промовив Сем.

— Гр-р-р… Ти тремтиш за свій скальп!

— Ох і всиплю ж я тобі, — відповів Сем. У кожного з хлопців був жмутик чорного кінського волосся, який називався скальпом і прив’язувався мотузочком до тім’я. От на цей скальп Гай закладався.

— Годі вже сваритись! — втрутився Ян. — Слухайте мене, Перший і Третій Вожді. Якщо Дятлові пощастить вполювати гризлі, йому належатиме Гілчин скальп. Якщо ж ведмедя уб’є Гілка, то він візьме скальп Дятла. А ще переможцеві урочисто буде вручено велике перо.

Сем з Яном із нетерпінням спостерігали за Гілкою з лісу. Вони бачили, як Гай переліз через огорожу. Бабак його не помітив.

Гай ліг на живіт і поповз через конюшину. Хлопці хвилювались, що він не бачить бабака, тож замахали руками, вказуючи Гілці напрям. Гілка ж чомусь вирішив, що йому подають сигнал стріляти, і звівся на ноги. Ясна річ, бабак помітив його й кинувся до своєї нори, тобто на Гая. Гай швидко натягнув тятиву і вистрілив. Схибив. Бабак опинився навпроти Гілки, чим перелякав його мало не до смерті. Гай стояв біля нори. Бабак намагався проскочити. Обидва тремтіли з переляку. Раптом бабак сіпнувся, Гай підскочив і гепнувся на тварину. Все відбувалось із блискавичною швидкістю. Гай, відчувши під собою тіло тварини, зайчиком скочив на ноги і зібрався було накивати п’ятами, та боковим зором помітив, що тварина не рухається. Де й взялась та сміливість. Він копнув щосили тварину носаком по голові й лише переможні вигуки товаришів змусили Гілку повірити у вдале полювання.

Коли хлопці підбігли до нього, він уже стояв у позі мисливця, що позує перед фотокореспондентом. В одній руці він тримав лук, а в другій — мертвого бабака.

— Учіться, як треба стріляти бабаків! Під шістдесят фунтів здобич!

(Насправді ж Бабак важив не більше десяти фунтів).

— Молодець, Гілко! Ти просто герой! Ура! Хай живе Третій Вождь! Ура Вождю Гілці! — і після цих слів Гаєві вже нічого було скаржитись, що друзі не оцінили його перемоги.

— Непогано було б розвідати ще нори бабаків.

— За це ти отримаєш гранд ку, Гілко.

— Але ж відсьогодні я називаюсь Яструбиним Оком!..

— Тільки після засідання Великої Ради, — суворо промовив Головний Вождь.

— То давайте проведемо Раду сьогодні ввечері.

— Давайте.

— Ура! Сьогодні ввечері мене наречуть Яструбиним Оком. А ще я отримаю найкраще орлине перо за впольованого бабака!

Одразу ж після обіду Гай непомітно зник.

— Ну ось, знову він накивав п’ятами, щоб посуд не мити, — дратувався Дятел.

— Та ні, — заперечив Другий Вождь. — Скоріше за все, він побіг кликати свою любу матусю на присудження гранд ку.

— Це дуже схоже на Гая. Що ж, пропоную підготуватись до Ради.

— Згоден. Ти біжи приведи своїх, а я приведу Калеба.

— Навряд чи це вдала ідея. Мої батьки й Калеб навряд чи готові зустрітись, — засумнівався Сем. — А от Бернси з моїми залюбки зустрінуться. До того ж батько нещодавно придбав закладну на їх землю.

Отже Сем мав привести матір, а Ян мав постаратись якомога швидше підготувати «орлине перо» й здерти шкуру з бабака.

Бабак був таки великий. Ян чи не найбільше торжествував перемогу над ним. До Ради залишалося більше години, й він доклав усіх зусиль, аби влаштувати справжнє індіанське свято. Ян обстриг кігті бабака й нанизав їх на мотузок впереміж із дюймовими паличками бузини. Кігті були нерівні: одні коротші, інші довші, але в результаті вийшло справжнє індіанське намисто.

Гай мчав додому, як на крилах. У саду він мало не наскочив на батька, але йому вдалося прослизнути в їдальню.

— Мамочко! Приходь надвечір — мене обиратимуть Головним Вождем. Я завалив старого бабака, який приніс стільки нещастя нашій родині. Ніхто у таборі не зміг цього зробити, а я зробив! Вони стояли і дивились, а я переліз через огорожу й поповз по конюшині, мов справжній індіанець. Потім я опинився між бабаком та його норою і як загорлаю! Страшний бабак попер на мене, скрегочучи зубами. Він думав, що я злякаюсь, а я просто стояв собі й чекав, коли він нападе. Щойно він зірвався з місця, я як дам йому носаком у дих! Той підлетів аж на п’ятдесят футів і впав замертво. Ось