Читати книгу - "Дивовижна одіссея Феді Кудряша, Владлен Олексійович Суслов"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дієго розчинив двері, пригнувши голову, сховався в тольді. Феді стало жарко: там же фотоапарат, ліхтарик, листівки. Наче прочитавши його думки, Ніанг шепнув:
— Не бійся, я сховав так, що ніхто не знайде…
Спочатку з тольди нічого не було чути. Потім щось загриміло, почулось капітанове: «Іржавий якір тобі в бік!» — і знову тихо. Серце у Феді неспокійно билося. Нарешті з тольди, лаючись, виліз Дієго.
— Цей гультіпака Хуан тольду на свинюшник перетворив!
У Кудряша відлягло від серця. Капітан нічого не знайшов. Зрозуміло, не знайшли ступку та злощасний «філософський камінь» і Адальберто та Хуан.
— Хоч би цей камінь трохи більший був, — бурчав Дієго, — а то хіба помітиш таку дрібноту?
— Може, обшукати команду? — запропонував боцман.
Пропозиція сподобалась, і капітан сам, не довіряючи нікому, обшукав матросів. Ледве скінчився обшук, як Лауреано, що ніс вахту на спостережному майданчику грот-щогли, закричав:
— Земля! Справа по борту земля!
Розділ тридцятийОСТРІВ ГЕРЦОГА ПРОМЕНИСТЕАНСЬКОГО
Каравела ожила. Одні подалися на ніс, інші полізли на ванти, щоб краще розглядіти землю, за якою давно скучили.
З каюти вибіг пілот. За хвилину він уже був поряд з Лауреано на спостережному майданчику.
— Гей, Адальберто! — задерши голову вгору, гукнув капітан. — Що там видно?
— Острів, — відповів пілот і, спустившись із щогли, сказав, розводячи руками — Не розумію, звідки він тут узявся? У цих широтах на портулани ніякого острова не нанесено.
— Виходить, ми перші його відкрили! — сказав капітан. — Треба нанести його на портулани і дати назву.
— Давайте, сеньйоре Дієго, назвемо його, хе-хе-хе, на честь герцога! — запропонував Луїс, що крутився поруч.
Федя почервонів як рак. Йому було незручно, він став заперечувати, але капітанові сподобалась пропозиція Луїса.
— Годиться! — підхопив він. — Непогано звучить: острів Герцога Променистеанського! Як ти гадаєш, Адальберто?
— Вдала назва.
У Феді все аж співало всередині. Звичайно, ліпше було б назвати острів Федора Кудряша, проте й так добре.
Каравела змінила курс і повним ходом помчала вперед. Тепер Федя вдивлявся з особливою увагою. Спершу він побачив тільки невелику цятку, яка з кожною хвилиною збільшувалась. Та ось уже на обрії вималювалась вузька синювата смужка.
А тим часом Дієго наказав зарядити гармати і озброїти матросів. Він побоювався, що на острові можуть бути тубільці.
Каравела все ближче й ближче підходила до землі. Ось уже стало видно низькі берегові виступи, скелі. На тлі бірюзового неба темним силуетом підносився конус вулкана з немовби обрубаною вершиною.
Відкриття острова на якийсь час відволікло Дієго від невеселих думок. Та скоро він знову згадав про філософський камінь і ступку. Повторно обшукали все довкола, але, як і слід було чекати, нічого не виявили.
Похмурий, злий Дієго подався до каюти Гуго. Після цих відвідин настрій у нього помітно покращав.
— Старому вже ліпше, — сказав він Адальберто. — Обіцяє, що через місяць одержить новий філософський камінь. Та якщо я знайду того мерзотника, що вкрав у мене камінь, — Дієго скрипнув зубами, — я його четвертую!
Слухаючи капітана, Кудряш думав про своє: неправильно він вчинив, що сховав у тольді фотоапарат, ліхтарик і листівки. Навіщо було це робити? Адже в його рюкзак Дієго навіть не зазирнув.
Вибравши зручну хвилину, Федя разом з Ніангом забрав речі з тольди і поклав назад до рюкзака.
…Вечоріло. Спалахнули перші яскраві зірки.
Боячись, щоб каравела не сіла на мілину або не наскочила на рифи, капітан віддав наказ прибрати вітрила і кинути якір.
Дехто з матросів уже зібрався було вирушити на острів, але Дієго категорично заборонив.
— Зачекаймо ранку. Більше страждали… Якщо ж кому забажалося, щоб його стріскали людоїди чи хижі звірі,— будь ласка, затримувати не буду.
…Всі давно поснули, один Федя не стуляв очей. Він вдивлявся в темряву, де лежала загадкова земля, так несподівано, з легкої руки Луїса, названа островом Герцога Променистеанського. Навколо панувала тиша, тільки чувся тихий плескіт води, що билася об борти каравели. Вже вкотре Федя ставив перед собою запитання: чим же скінчиться оця його незвичайна одіссея? Одні думки мимоволі породжували інші. Згадалися рідні, школа, друзі…
Раптом з острова долетів якийсь страхітливий крик. «Схоже на мавпу-ревуна, — подумав Кудряш. — А втім, хто його зна? Можливо, ягуар або ще якийсь звір. Може, на цей острів ще не ступала нога людини… А що, як раптом він заселений? І живуть там племена тубільців? От би потрапити туди, побродити серед пальм, побувати в джунглях… Адже тут тропіки — хіба зрівняєш джунглі з нашими лісами, де одні сосни та берези і, крім зайців, їжаків і білок, ніякої звірини не зустрінеш! А птахи… Тут, напевно ж, є і папуги, і колібрі. Завтра обов'язково попрошусь у Дієго, щоб дозволив мені сісти у перший баркас. А зараз спати…».
Та не встиг Федя рушити з місця, як помітив Гуго. Після історії із ступкою Кудряшеві зовсім не хотілось зустрічатися з алхіміком, і він шмигнув за грот-щоглу. Гуго постояв, подивився на зорі, озирнувся кругом і вернувсь до каюти.
«Чого це він виходив? — подумав Федя. — Мабуть, гороскоп для Дієго складає».
Хлопчик почекав ще трохи і пішов до себе. На палубі покотом спали матроси. Задушлива тропічна ніч повиганяла їх із трюму, з надбудови. Переступаючи через сонних, Федя добрався до каюти. Йому пощастило. Ліхтар,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дивовижна одіссея Феді Кудряша, Владлен Олексійович Суслов», після закриття браузера.