Читати книгу - "Дивовижна одіссея Феді Кудряша, Владлен Олексійович Суслов"

Каюта так нагрілася за день, що навіть уночі в ній було жарко. «Ні, тут не заснути, піду краще на ніс. Тільки візьму ліхтарик, а то ще, чого доброго, наступлю на когось».

Ввімкнувши ліхтарик, Федя став обережно пробиратись на ніс каравели. Одні матроси хропли, хтось протяжно стогнав, хтось бубонів у сні… Це був Педро. Він лежав, широко розкидавши руки. Кудряш мимоволі відсахнувся, обійшов стороною свого ворога. І тут промінь ліхтарика освітив носову надбудову. Федя остовпів. На дверях надбудови, у правому верхньому кутку виднівся астральний знак риби!

«Так ось чого виходив Гуго!» — пронеслось у Фединій голові. Вони з Ніангом ні на годину не залишали Педро і Гуго без нагляду, та ніяких ознак, які свідчили б, що змову підготовлено, встановити не вдалося. А Педро й Гуго, виявляється, не дрімали, діяли так тихо, що навіть невідомо, хто з екіпажу підтримує їх… Але чому Гуго вирішив почати заколот сьогодні?.. Ага, здається, ясно! Він пообіцяв капітанові через місяць одержати філософський камінь, хоч добре розуміє, що це дурниця, що йому ніколи не вдасться добути золото з морської води. Зникнення ступки, звичайно, насторожило алхіміка, він здогадується, що за ним стежать і боїться, що його викриють. Єдиний вихід для нього — зчинити бунт. І момент якраз підходящий: каравела стоїть біля острова, частина команди, а можливо, й капітан, зійде на берег, і Педро та його спільникам неважко буде захопити «Улюбленця Нептуна».

«Що робити? Треба порадитись… Кого першого розбудити — Адальберто чи Ніанга? — і він вирішив: — Піду до Адальберто, а по дорозі зітру знак, щоб Педро його не побачив».

Федя підкрався до дверей і, затамувавши подих, прислухався. Гуго не спав. З його каюти падала вузька смужечка світла і долітав тихий скрегіт. Тут же, біля порога, спав Доменіко. Серце в хлопчика сильно калатало… Він дістав носову хустинку і, ставши навшпиньки, швидко стер умовний знак. Зачувши кашель Гуго і човгання кроків, Федя відскочив від дверей і тут же вирішив змінити свій план: він розбудить спочатку Ніанга, а вже той хай піде до Адальберто. Навіть якщо Ніанга й перестріне Гуго, це не викличе в нього підозри.

Освітлюючи собі шлях ліхтариком, Кудряш подався до капітанської каюти, щоб розбудити негра.

Зненацька нічну тишу прорізав крик, та такий, що у Феді все обірвалось усередині.

Кудряш мав рацію. Таємниче зникнення ступки не в жарт налякало Гуго. Він губився в здогадах, хто і навіщо це зробив. І не сама пропажа лякала. Гуго боявся, що ступка може бути використана проти нього. Якщо відкриється секрет ступки, Дієго ніколи не простить обману. Тому алхімік вирішив, що єдиний вихід у нього зараз — заколот. Тільки він може усунути небезпеку, що нависла над ним.

Ледве каравела кинула якір, як Гуго поквапливо вийшов з каюти, сподіваючись зустріти Педро. Але Доменіко сприйняв буквально капітанів наказ не спускати з алхіміка очей і йшов за ним по п'ятах. Варт було Гуго пройти на корму, як і Доменіко з'явився тут же. Гуго поліз у трюм — і матрос, мов тінь, за ним. Алхімік зрозумів, що від Доменіко йому не відкараскатись, і вернувся в каюту.

Через якийсь час він знову спробував зустрітися з Педро, і знову невдало… Стемніло. Гуго потихеньку прочинив двері, визирнув — нікого не видно. Тоді він навшпиньках прокрався в каюту Педро. Але того там не виявилось. Алхімік хотів піднятись на палубу, та почув позад себе насмішкуватий голос Доменіко:

— Даруйте, сеньйоре, ви забули замкнути свою каюту. Боронь боже, ще щось скоїться, тоді дон Дієго три шкури з нас спустить…

Ноги в Гуго підкосились, і він, схопившись за серце, понуро поплівся назад. Зачинившись на засув, він тихо проклинав свого непрошеного охоронця, злився на Педро, що той сьогодні навіть не зволив підійти до нього.

— Не вірю, щоб у Педро не знайшлось хвилини перемовитись зі мною, — бурмотів собі під ніс Гуго. — А може, він злякався і надумав зрадити? Коли так, то він дуже помиляється. Не вигорить у нього нічого. Що б не сталося, ми тепер зв'язані однією вірьовочкою. Або разом будемо святкувати перемогу, або вкупі відповідатимемо. Мені втрачати нічого…

І тут він згадав про астральний знак. Звичайно, це вихід! Педро побачить знак і вже обов'язково підійде поговорити.

Тепер Гуго заспокоївся. Геть сумніви! Все буде гаразд.

Він заявив Доменіко, що голодний, і попрохав принести вечерю. Доки той ходив, Гуго намалював на дверях знак…

Марно намагався алхімік заснути. Думки, одна тривожніша за іншу, не давали йому спокою. Що буде завтра? А раптом не вийде? Може, передчасно затіяв він цю ризиковану гру? Дієго небезпечний, ой, який небезпечний!

Гуго здригнувся, коли зачув той самий крик, що так налякав Федю. Він нашорошено прислухався. Знову відчайдушний крик, тупіт ніг по палубі, лайка, стривожені голоси.

— Молодець Педро! Зразу змикитив! Зчинив-таки бунт! — зрадів алхімік. — Тепер тільки б усе щасливо скінчилось! — він упав навколішки перед іконою, прочитав коротку молитву. Потім схопив кинджал і пістоль. Зараз його місце біля Педро, він мусить допомогти порадою, підбадьорити моряка своєю присутністю.

Гуго вибіг на палубу і розгубився. Де ж Педро? І взагалі несхоже на бунт.

Войовничий запал алхіміка миттю зник. Похапцем засунувши за пояс кинджал і пістоль, він прикрив їх полами плаща. (На каравелі ніхто не знав, що в нього є зброя. Ще, боронь боже, побачать, почнуть питати, звідки та навіщо?) Він вирішив з'ясувати, що ж врешті-решт сталося, хто це кричав?

Гуго зовсім занепав духом, коли побачив Дієго цілим і неушкодженим.

— Альфонсо! — гукнув капітан. — Ти чого горланиш, як божевільний? Поясни, що