Читати книгу - "Йдемо зі мною, Василино, Ольга Островська"

І я вибухаю в оргазмі з тваринним стогоном, здригаючись всім тілом, заплющивши очі до кольорових феєрверків під віками.

− О так, ось так, − шепоче Арід, ловлячи губами мочку мого вуха, накривши долонею мою промежину і все ще тримаючи пальці в мені, наче вбираючи хвилі задоволення, які раз по раз пронизують моє єство.

Забирає руку лише тоді, коли моє тіло майже припиняє здригатися. Розвертає до себе, притискаючи до грудей.

− Моя до нестями смачна дівчинка. Давай допоможу зануритись, щоб піну з волосся змити. Тримай мило, не випусти. Мені воно теж знадобиться.

Все ще слабо усвідомлюючи, я розгублено киваю, приймаючи з його рук запашний брусочок, стискаючи його в кулаку, і дозволяючи Аріду знову підхопити мене на руки. Ноги тепер вже зовсім мене не тримають.

– Я так розумію, що мені доведеться митися самому, – награно скрушно зітхає чоловік, прямуючи зі мною на глибину, щоб зануритись, як обіцяв.

– Чому? − виривається в мене, а перед очима раптово постає картинка, як мої долоні ковзають по його неймовірному тілу. М-м-м. Навіть пальці поколювати починає від передчуття.

− Бо дехто виявився настільки чуттєвою крихіткою, що на ногах тепер не стоїть, − зі смішком пояснює безсовісний куард, відпускаючи мене та притримуючи за талію. − І якщо я дам тобі в руки мило і дозволю мити мене у відповідь, то ми до ночі з води не виберемося. Я ж не залізний, маленька. А там вечеря чекає.

− Мої кволі ноги повністю на твоїй совісті, − пирхаю обурено, намагаючись дістати пальцями цих самих ніг дна, а коли не виходить, просто відштовхуюсь від Аріда і лягаю на воду, повністю розслабляючись.

Боже, яке блаженство.

І мені майже не соромно, що він зараз дивиться на мене. Може, потім стане, а зараз я надто розімліла.

− Твої кволі ноги дуже тішать моє самолюбство, − хмикає Арід, підтягуючи мене ближче. Схиляється і цілує по черзі вершинки грудей. Забирає в мене мило. − Віднести тебе на берег? Чи почекаєш тут, поки я помиюся?

− М-м-м-м, тут почекаю, − повідомляю, подумавши, і ловлю себе на дивній і зовсім несподіваній думці, що мені ніколи ще не було настільки добре, як зараз.