Читати книгу - "Клуб: їх таємниці vs твоє життя, Джулія Ромуш"

- Ти, мабуть, знущаєшся?! - Я ледве не плакала від розпачу, коли зрозуміла хто стояв переді мною, - знову? - Я навіть затупотіла на місці, даючи вихід своїм емоціям. 

- Ось тепер все по фен-шую, - і цей придурок засміявся дивлячись на те, як я схопила з сумки серветки й почала відтирати пляма, і злегка відсахнувся в бік. Я лаялася й сичала, намагаючись врятувати светр, але бежева тканина з важкістю піддавалася очищенню, тим більше такими підручними засобами. 

- Ну, нарешті я тебе наздогнав, - а ці слова належали вже блондину, який позбавив мене шматочка круасана. - Але, на відміну від здоби, до кави я практично не торкнулася. - Ходімо, - сказав хлопець, і потягнув мене за руку, але я не зрушила з місця, хоч і похитнулася, а так, як він підійшов зі спини, то йому було не видно, в якій безглуздій ситуації я опинилася. 

І як мені тепер на заняттях сидіти? Пів светра залила, та і кава з цукром була. Липко і неприємно. Поряд з цим недоумком завжди щось відбувається. 

- Гей, ну чого ти застигла? - Хлопець ще раз потягнув, але вже сильніше, і я хоч спробувала скинути із себе його руку, але все ж за інерцією нахилилася назад і запнулася об власні ноги. 

- Та відчепися від мене, - встояти на місці не вдалося і я навалилася спиною на блондина, а він ухопив мене обома руками за плечі. 

- Ммм, яка, кажеш "відчепися", а сама в обійми кидаєшся, ще й брешеш, що хлопець є, - я почула нахабний гортанний сміх і поки збиралася з силами, щоб вирватися і дати відсіч, відчула, як псих навпаки схопив мене за зап'ястя і з силою смикнув на себе. 

- Не бреше, так що пішов до біса, - тепер вже цей притискав мене до себе. 

Два придурки перетягували мене як канат, тільки агресивний рик цього психа, здається, злякав мого новоспеченого кавалера, бо блондин щось нечленороздільно промимрив і розчинився у натовпі, залишивши мене наодинці з цим.

- Ти що, сталкер?! - Я нарешті знайшла відповідне йому слово і відразу ж спробувала вирватися, коли блондин зник у натовпі, - ти тут, щоб помститися за машину і сорочку? - Мене відвідала думка. Тільки як він дізнався, хто я і, тим більше де я вчуся? - Можеш вважати, що ми квити: вчора ти мене облив з калюжі, а сьогодні випив кави! Так що перестань мене переслідувати, мені вже до смерті набридли такі як ти... 

Але не встигла я закінчити свою полум'яну тираду, як звідкись з натовпу вибігла Крісті й голосно - голосно закричала "котику" і кинулася до цього психованого амбала на шию...