Читати книгу - "Додому"

Плече Патріка затрусилося. Майрон побачив, що на стіл упала сльоза.

— Вони змусили мене піти з ними до тієї ущелини, — тепер його голос більше не був монотонним. Голос Патріка став різким, він був на межі зриву. — Вони змусили мене дивитися…

Мати поклала руку йому на плече.

— Все гаразд, — прошепотіла вона. — Я тут.

— Я бачив це… Я був там… Вони просто… просто жбурнули його тіло в цю ущелину. Як непотріб. Ніби Ріс був мотлохом…

Брук ледь чутно хрипко застогнала, нічого такого Майрон раніше не чув.

— Мені так шкода, місіс Болдвін.

А потім вони обоє розплакалися.

Коли Ненсі квапила сина до дверей, Уїн заступив їм дорогу.

— Нам треба знати більше, — сказав Уїн.

Патрік нестримно ридав.

— Не сьогодні, — відповіла Ненсі, проштовхуючись повз нього. — Лікар Стентон попереджав мене, що це для нього може бути занадто. Тепер ви знаєте правду. Мені дуже, дуже шкода.

Вона поспіхом вийшла надвір. Уїн кивнув Майронові, а тоді пішов до Брук. Майрон швидко рушив за Ненсі й Патріком. Коли всі троє вийшли, Майрон гукнув:

— Як давно ви це знаєте, Ненсі?

Вона обернулася до нього.

— Що?

— Як давно вам відомо, що Ріс мертвий?

— Що ви… Патрік лише зранку нам сказав.

— Дивний вибір часу, — потер підборіддя Майрон.

Патрік досі плакав. Його сльози не здавалися нещирими, проте знову ж, щось не збіглося.

— Що це означає? — запитала Ненсі.

— Патріку, — сказав Майрон, звернувши свою увагу на збентеженого підлітка, — чому ти вчора був у Нью-Йорку з Темрін Роджерс?

— Яке вам до того діло? — відповіла на це Ненсі.

— Ви знали?

— Йому треба було вийти, — промовила Ненсі.

— Справді? То ви знали?

— Авжеж.

— Тоді чому він їхав автобусом? Чому ви його не підвезли?

— Це не ваша справа.

— Він зустрівся з Темрін Роджерс. Я бачив їх разом.

— Ви стежили за моїм сином?

— Так.

Ненсі стала, руки в боки, намагаючись здаватися сердитою, хоча більше було схоже, що це просто для годиться.

— Яке ви мали право? — огризнулася вона. — Він пішов сам, він заговорив з дівчиною свого віку. Не робіть з мухи слона.

— Гм-м, — мугикнув Майрон. Він рушив до них. — Ваша історія збігається з її.

— І що?

— Навіть обурення через те, що я стежив за ними, Темрін Роджерс висловила приблизно так само.

— Ви стежили за моїм сином. Я маю право сердитися.

— А він ваш син?

Патрік майже одразу перестав плакати.

— Про що ви говорите?

Майрон спробував глянути хлопцеві в очі, але той знову опустив голову.

— Здається, ви обоє на крок попереду від нас, ти так не гадаєш, Патріку?

Той не відповів, не подивився на нього.

— Я поспілкувався з Темрін Роджерс. І ось твоя розповідь повністю збігається з її. Ми з Уїном розповіли твоєму батькові, як ти сказав Гладкому Ґанді, що Ріс мертвий. Аж раптом ти достатньою мірою оклигав, щоб розповісти про це місіс Мур.

Ненсі пультом розблокувала двері машини.

— Ви геть із глузду з’їхали?

Майрон нахилився, намагаючись змусити Патріка подивитися йому в очі.

— Ти справді Патрік Мур?

Без попередження хлопець заніс кулак, націлившись ударити Майрона в голову. Майрон не міг утримати рівновагу через те, що нахиливсь, а втім, то був недосвідчений у бійці підліток, який хотів завдати сильного удару. Майронові треба було лише трохи відхилитися, не аж так сильно, щоб перечепитись, і кулак, не зашкодивши йому, пролетів у нього над головою.

Інстинкт самозбереження й тривалі тренування давали йому безліч варіантів протистояти нападу. Найочевиднішим способом було зачекати ще частку секунди. Після удару на повну силу хлопець залишиться повністю відкритим. Майрон зігнув коліна. Він міг ударити в горло, в ніс або в пах.

Але він цього не зробив би.

Натомість він залишився стояти, зігнувшись навпіл, і чекав, як хлопець відповість. За інерцією від невлучного удару Патрік щосили кинувся бігти. Майрон піднявся, готовий погнатися за ним, аж тут Ненсі почала гамселити його кулаками по спині.

— Відчепіться від мого сина! Що, в біса, з вами не так? Ви божевільний?

Майрон якусь мить терпів удари. Він уже стояв рівно, коли Патрік вибіг з під’їзної алеї і помчав вулицею. Ненсі побігла до машини й відчинила дверцята.

— Будь ласка, — благала вона. — Будь ласка, дайте моєму хлопчику спокій.

Майрон вже збирався зайти в будинок, коли задзвонив його мобільний. Телефонував його племінник Міккі.

— Ми знайшли дещо про Темрін Роджерс, — сказав Міккі. — Ти захочеш це побачити.

— Де ти?

— В Еми вдома.

— Я вже їду.

Уїн залишився з Брук. Він переповідав їй усі останні новини, і найбільше її спантеличило повернення їхньої колишньої няньки, Вади Лінни, відомої тепер як Софія Лемпоу.

— Навіщо Ваді сюди повертатися? — запитала Брук. — Не розумію.

Вони теж не розуміли.

Два кам’яні леви охороняли в’їзд до маєтку, де мешкала Ема з матір’ю, бабусею і дідусем. Ворота були зачинені. Майрон відхилився вбік. Охоронець впізнав його і натиснув на кнопку. Ворота зі скрипом відчинилися.

Коли Майрон був малим, оцим маєтком володів відомий дон, бос або капо мафії, чи як там називають головного гангстера. Ходили чутки, що на території була піч, у якій дон спалював тіла своїх жертв. Коли згодом будинок продали, за басейном дійсно знайшли піч. Досі ніхто не знає, використовували її для барбекю по вихідних чи ті чутки були правдою.

Особняк був величезний, розкішний і темний. Здавалося, що хтось з’єднав середньовічну фортецю із замком Діснея. Територія маєтку розрослася, і він був найбільш ізольованим з усіх у цьому районі, що, ймовірно, неабияк приваблювало його нинішніх мешканців. Там був вертолітний майданчик, отож вони могли приходити додому і йти геть непоміченими. Будинок був зареєстрований на корпорацію, щоб не афішувати ім’я справжнього власника. Ще кілька місяців тому навіть найближчі друзі Еми й гадки не мали про те, що вона тут живе і чому зберігає це в таємниці.

Там був дверний молоток у формі лев’ячої голови, але не встиг Майрон узятися за нього, як Анжеліка Ваятт відчинила двері. Вона приязно усміхнулася йому й сказала:

— Привіт, Майроне.

— Привіт, Анжеліко.

Хоч він і знав Анжеліку Ваятт уже протягом багатьох років, навіть якось був її охоронцем, знадобилося кілька