Читати книгу - "Дев’ять життів Крістофера Чанта"

— Ця дівчинка завжди була моєю улюбленою Ашет, — пояснила вона. — Я зазвичай все одно намагаюся зберегти їм життя, коли вони стають надто дорослі, але більшість із них такі безтямні маленькі недотепи, що я не беру на себе труду зробити щось більше. Але оскільки я знала, що ця дівчинка інша, то почала заощаджувати з фондів Храму. Гадаю, я маю досить, щоб оплатити її спосіб життя. 

Вона відвела вбік доземну спідницю. П’єдестал виявився маленькою міцною скринею. Матінка Праудфут ефектно відкинула віко. Всередині було повно мутно-прозорих кварців, дрібних, мов дорожний гравій. Обличчя Ґабріеля сповнилося благоговійного захвату. Крістофер побачив, як Такрой і Флавіан вирячили очі й видихнули єдине слово. Здається, воно було «Діаманти!». 

— Боюся, діаманти необроблені, — сказала Матінка Праудфут. — Як ви гадаєте, цього буде досить? 

— Я гадаю, половини цієї кількості було б більше, ніж достатньо, — сказав Ґабріель. 

— Але я мала на думці ще й Швейцарський пансіон шляхетних дівчат, — різко сказала Матінка Праудфут. — Я вивчила цей світ і не хочу скнарити. То ви зробите це для мене? Звісно, я подбаю, щоб послідовники Ашет надали вам будь-яку послугу, якої ви зволите попросити за це. 

Ґабріель перевів погляд із Матінки Праудфут на Богиню. Він вагався. Він глянув на Крістофера. 

— Гаразд, — зрештою сказав він. 

— Трясця, ну ви й лапочка! — сказала Богиня. 

Вона вискочила перед Ґабріелем і обійняла його. Потім вона стрибнула на Матінку Праудфут і теж її щосили обійняла. 

— Я вас люблю, Матінко Праудфут, — сказала вона, занурившись у складки срібних шат. 

Матінка Праудфут трохи пошморгала, також обіймаючи Богиню. Але вона опанувала себе і строго глянула на Ґабріеля над головою Богині: 

— Є одна марудна деталь, — сказала вона. — Ашет справді вимагає життя, знаєте, одне за кожну Живу Ашет. 

Крістофер зітхнув. Здається, в усіх Всюдинках тільки й хотіли, щоб він віддав їм життя. Зараз він розтратиться до останнього життя, схованого в сейфі Замку. 

Ґабріель зупинився і глянув своїм найгрізнішим поглядом. 

— Ашет не надто розбірлива, — додала Матінка Праудфут, перш ніж він щось сказав. — Я зазвичай віддираю життя від одного з Храмових котів. 

Вона вказала срібним списом туди, де Трогмортен напосівся на Вершу на Омарів, шиплячи, мов киплячий чайник. 

— Цей старий рудько має ще життя зо три. Я візьму одне з них. 

Кипіння чайника припинилося. Трогмортен показав, що він думає про цей план, рудою стрілою злетівши угору сходами. 

— Не переймайтеся, — сказав Ґабріель. — Якщо подумати, я маю зайве життя, як виявилося. 

Він переступив через чорні мотузки і витягнув свою мляву прозору подобу з-поміж бібліотечних стільців. Галантно намотав її на наконечник списа Матінки Праудфут. 

— Готово. Таке згодиться? 

— Пречудово, — сказала Матінка Праудфут. — Дякую. 

Вона поцілувала Богиню й велично спустилася під землю поруч зі скринею діамантів. 

Богиня закрила скриню і сіла на неї. 

— Школа! — сказала вона, блаженно усміхаючись. — Рисові пудинги, старости, гуртожитки, нічні посиденьки, шляхетні вчинки… — її усмішка застигла, і усмішкою більше не була. — Доброчесність, — сказала вона. — Визнаю свою помилку. Шановний пане де Вітт, я гадаю, мені краще лишитися в Замку через усі ті прикрощі, яких я завдала Крістоферу. Він… е-е-е… йому самотньо, розумієте. 

— Я був би дурнем, якби не розумів цього, — сказав Ґабріель. — Я в процесі переговорів із Міністерством щодо переведення сюди на навчання певної кількості молодих чародіїв. На сьогодні, ви знаєте, я можу тільки найняти їх як прислугу — як юного хлопчика-служку Джейсона — але незабаром це зміниться. Тож немає причини вам не йти до школи… 

— Але причина є! — сказала Богиня. Її обличчя дуже почервоніло, на очах виступили сльози. — Я мушу визнати свою помилку, як роблять усі в книжках. Я не заслуговую на те, щоб піти в школу! Я дуже зловмисна. Щоб Ашет сюди не дісталася, я не її використала як своє друге життя. Я використала одне із Крістоферових. Я не посміла використати Ашет, щоб вона не зупинила мене, тож натомість узяла одне із Крістоферових життів, коли він застряг у стіні, й використала його, — сльози потекли її обличчям. 

— І де воно? — запитав Крістофер, вражений до нестями. 

— Залишилося в стіні, — шморгнула носом Богиня. — Я заштовхала його просто всередину, тож його ніхто не знайде, але відтоді я почуваюся погано. Я намагалася допомогти і спокутувати це, але я зробила небагато і гадаю, що маю бути покарана. 

— У цьому немає жодної потреби, — сказав Ґабріель. — Тепер ми знаємо, де Крістоферове життя, тож ми можемо послати Мордекая Робертса забрати його. Припиніть плакати, юна панно. Ви маєте піти до школи, бо якщо не підете, вийде, що я зловживаю вашою скринею з діамантами. Вважайте, що це покарання. Ви можете приїздити й жити в Замку з рештою юних чародіїв на канікулах. 

Блаженна усмішка Богині повернулася, і сльози порснули від очей до вух і волосся. 

— Бити байдики, — виправила вона Ґабріеля. — У книжках це завжди звуть «бити байдики». 

І це насправді все, окрім листа, який прибув до Крістофера невдовзі після Нового року. 

«Крістофере, серденько, 

Чому ж ти не сказав мені, що твій любий Татко оселився тут, у Японії? Це така витончена країна, щойно прилаштуєшся до звичаїв, і ми з Татком дуже щасливі тут. Гороскопи твого Татка удостоїлися честі зацікавити деяких людей, що мають вплив на імператора. Ми вже входимо до найвищих кіл і скоро сподіваємося здійнятися ще вище. 

Твій любий Татко обіймає тебе й переказує найкращі побажання як майбутньому Крестомансі. Я теж тебе обіймаю. 

Матуся».