Читати книгу - "Невинна для мажора, Ольга Суниця"

Стас.

Вперше за довгий час я прокидаюсь щасливим. Старенький диванчик скрипить під моєю вагою, коли я розвертаюсь у пошуках коханої і обмацую пусте ледь тепле місце. Різко сідаю, розплющую очі і оглядаю кімнату. Наші речі досі розкидані по підлозі, але самої Насті ніде не видно. Мружусь від яскравого ранішнього сонця і спускаю ноги на підлогу. Поки одягаю штани, згадую вчорашній день і мимоволі посміхаюсь. Нарешті ми з Настею разом. Лише одна випадкова зустріч змінила все наше майбутнє. А що б було, якби покупці вчора не об'явились? Я б продовжував просто існувати. Лише за останній тиждень зрозумів, на скільки ця дівчина дорога для мене. Тепер я її нікуди не відпущу.

Настю знаходжу на кухні. Вона стоїть біля плити і смажить, здається, яєчню. Турботлива і моя. Мить стою і милуюсь нею. Одягнена у рожевий махровий халат, руде волосся розсипане по спині, а стрункі ніжки оголені і скоріш за все вимагають тепла.

Тихо підходжу і обіймаю за талію. Вона здригається від несподіванки, повертає до мене голову і ніжно посміхається. Я притискаю її до грудей і цілую в шию. Її шкіра на смак солодка і пахне свіжістю. Все ж таки встигла без мене сходити в душ.

Лише торкнувшись її, відчуваю збудження, хочу її прямо зараз і прямо тут. Ще жодна дівчина не заводила мене так швидко, як Настя.

-        Доброго ранку, кохана, - говорю і легенько прикушую мочку вуха. - Чому так рано встала? Я думав, ми поваляємось ще до обіду, надолужимо втрачене.

-        Вибач, що порушила твої плани, але в мене сьогодні багато справ, - посміхається своєю прекрасною посмішкою. - Я влаштувалась на роботу.

Яєчня шкварчить на пательні і вона миттю забуває про мене, швидко викладає сніданок у тарілки. Я не відпускаю її з обіймів, ще міцніше притискаю до себе, на повні груди вдихаю запах її волосся.

-        Я не готовий тебе відпускати, - шепочу їй в потилицю.

-        Стасе, ти чого? Я не можу бути з тобою цілими днями, - грайливо сміється і намагається відсунути мене, та їй нічого не вдається. - Мені потрібно заробляти гроші, інакше за що я купуватиму харчі і оплачуватиму цю розкішну квартиру.

Чую сарказм в її голосі, вчора я осміював її помешкання, говорив, що це лігво не для неї. Думка забрати її до себе майнула ще тоді, але нам було не до розмов.

-        Тобі не потрібно жити тут. Сьогодні ж перевеземо речі до моєї квартири, - впевнено промовляю і гладжу долонею її живіт.

-        Який ти швидкий? А мене запитати не треба? - говорить з придихом, помічаю як її подих почастішав.

Вона реагує на мої дотики так само швидко, як я на її. І мені це дуже подобається. Намацую край халата і просовую руку під одяг. Торкаюсь ніжних грудей, пальцем чіпляю бугорок соска і з дівочих губ відразу зривається тихий стогін.

-        А хіба ти проти, жити зі мною? - муркочу їй на вухо.

-        Я над цим подумаю, - говорить збуджено і я ледь стримуюсь, щоб не увійти в неї прямо зараз. Трусь збудженим пахом по її пружних сідницях, а вона швидко добавляє. - А на роботу я все одно піду. Байдикувати не буду. Ось, коли буду мати власну кондитерську, тоді буду влаштовувати собі вихідні.

Вона штовхає мене задом і різко вивертається з обіймів. Відходить в сторону, обличчя зашаріле, а очі блистять. Знаю, вона теж мене хоче, але стримується, на відмінну від мене.

-        Кондитерську? Вперше чую, - спираюсь на стільницю і намагаюсь перевести подих. Моя дівчина чітко дає зрозуміти, що зараз нічого не світить.

-        Бо я тобі не розповідала, - вона тугіше затягує халат на грудях, закриваючи від мене всі принади. - Це моя мрія, але напевно так і залишиться нездійсненою. Їж сніданок, а я побіжу одягатись, так вже спізнююсь. Сьогодні в мене перший день.

Настя зникає в коридорі, а я беру тарілку з яєчнею і присідаю за стіл. Апетиту не маю, але з'їдаю все, щоб не образити її. В голові починають крутитись різні думки. Раптом захотілось щось робити, зайнятись якоюсь справою, спланувати майбутнє. Настя вдихнула в мене бажання жити і тепер я хочу все робити заради неї.

Коли повертаюся в кімнату вона вже повністю готова.

-        Я залишу тобі ключі, повернусь біля шостої, - говорить по діловому. - Будеш мене чекати?

-        Хоч все життя.

Настя сміється, швидко цілує в губи і поспішає відійти. Напевно боїться, щоб я знову не полонив в обійми, бо цього разу напевно вона б не викрутилась.

-        Все життя не треба, вистачить до вечора.

Коли Настя залишає квартиру, я швидко знаходжу телефон і вмикаю його. На екран висвітлюється неймовірна кількість дзвінків від Каміли. Зціплюю зуби і набираю її номер. Вона мене точно вб'є.

-        Якщо ти вирішив вивести мене з себе, то тобі це вдалося, - волає її голос з динаміка. - Стасе ти взагалі здурів? Вчора зник, не зустрівся з покупцями, а тепер дзвониш так рано, ніби нічого не бувало. Скажи, ти самовбивця?

-        Вибач, я дуже розумію тебе зараз, - промовляю вибачаючим голосом. - але в мене були вагомі причини.

-        Це  мав хтось померти з родичів, не менше, - ричить.

-        Я знайшов Настю і не міг її впустити. Все інше вчора не грало великої ролі.

-        Ти серйозно? - вмить Каміла стає поблажливішою. - З нею все гаразд?

-        Так. Виявляється, вона живе в тому ж районі, що я.

-        Що ж сталось, чому вона зникла? Ти запитував?

-        При зустрічі розповім. Зараз хочу тебе попросити, щоб ти знову зв'язалась з тими покупцями. Якщо вони згодні, то навіть сьогодні підпишемо всі папери.

-        Ти напевно жартуєш, - обурюється моя підлегла. - Я не впевнена, що вони взагалі відповідатимуть.

-        Каміло, а ти спробуй.

Ми роз'єднуємось і поки я чекаю дзвінка, швидко приймаю душ і одягаюсь. Вона передзвонює через хвилин п'ятнадцять.

-        Але ти до біса щасливчик, - випалює дівчина. - Вони погодились. Зустрінуться з тобою через годину в клубі.

-        Дякую за все.