Читати книгу - "Стосунки на годину і більше, Емілія Дзвінко"

— Смачно, — коментує хлопець. 

— Я знаю,  — відповідаю і облизую пальці. Дурна звичка, але що вже з цим зробиш.

Хлопець встає з дивана і підходить до мене. Нахиляється і ставить руку на поручні з обох сторін. Я втискуюся в крісло, ніби це допоможе мені менше нервувати. Я знаю, що він хоче зробити, бо я також хочу цього. Кирило накриває мої губи своїми. Не вимогливо, а ніжно, ніби питає дозволу продовжити. І я даю йому зелене світло. Обхоплюю його руками за шию і відповідаю на поцілунок. Палко, гостро, вимагаючи ще, не думаючи про наслідки. Кирило різко підіймає мене з крісла, я обвиваю ногами його торс і тримаюся за шию. Ми продовжуємо цілуватися, ніби нарешті дорвалися до чогось забороненого і тепер треба насититися цим сповна. Це неймовірно, дахозносно, найкраще з того, що в мене було. 

— Чому мене від тебе так пре? Хочу не думати про тебе, але не виходить. — шепоче Кирило і опускається з поцілунками нижче. Цілує шию, ключиці, майже добирається до грудей. Я лише стогну від насолоди та глибше занурюю пальці в його волосся. 

— У мене те саме. Це якесь божевілля. Ти — остання людина про яку мені б хотілося думати так часто, але разом з тим, я не можу викинути тебе з голови. — Притискаюся до нього міцніше, ніби боюся, що коли відпущу, то це все закінчиться. А я хочу продовження. Дозволяю йому на ходу зняти з мене сукню, ловлю на собі його погляд і розумію, що йому подобається те, що він бачить, Сміливішаю, сама тягнуся до його сорочки. Знімаю. Я хочу Кирила повністю собі, а про інше подумаю завтра.