Читати книгу - "Не дивись мені в очі, Наталі Ліон"

Все було, як я хотіла. Справ багато, вільного часу мало.

Прокидалась я о 6:00 і йшла на пробіжку, 6:40 – приймала душ, збиралась на роботу. До сьомої вечора працювала в офісі, інколи довше. Далі масаж, косметолог, манікюр, педикюр, та інші дрібниці. Загалом, час на догляд за собою. Інколи я відчувала себе роботом. В мене не було великої потреби в цих процедурах, але вони заповнювали мій день. Були галочкою, яку я ставила під кінець дня у своєму записнику.

Про те, що Влад мене, м’яко кажучи, кинув, ніхто не знав. Я сказала, що ми розійшлися і наполегливо попросила більше ніколи не згадувати його ім’я при мені. Так було легше.

Я навчилася жити без нього і відганяла найменші спогади про його присутність в моєму житті.

Влад був не єдиною людиною, яка мене залишила без пояснень. Моя найкраща подруга, несподівано, переїхала в інше місто. Це було для мене, як грім серед ясного неба. Вона ніколи не розповідала, що планує виїхати з Києва, тому я не могла зрозуміти її вчинку. Звичайно, її переїзд не заважав нашому подальшому спілкуванню, але привідкривати завісу такого раптового від’їзду вона не хотіла. Я не стала наполягати. Прийде час –  сама розповість, що сталось.

Отож, я залишилась повністю сама.

Хоч я і заборонила собі думати про нього, але його обличчя періодично привиджувалось мені  серед перехожих. Мабуть, підсвідомо, я б хотіла побачити його, зазирнути в його темні, глибокі очі. Запитати, чи легше йому стало після свого вчинку?

Та пролітали місяці, а від нього і далі не було звісток. Він зник так само раптово, як і з’явився.

Не скажу, що я була обділена увагою чоловіків. З того часу, як я стала батьковим заступником, мені часто доводилось зустрічати успішних, самовпевнених красенів, які б могли скласти мені достойну партію. Але той осад, що залишився на дні мого, ледве затягнутого від ран, серця, нагадував мені, що не можна.

Дякую за перегляди і вподобайки)