Читати книгу - "Не дивись мені в очі, Наталі Ліон"

За ці два роки, в нашій сім’ї ні разу не проскочило ім’я Влада.  Здавалося, що він був лише вигадкою моєї хворої уяви, ілюзією, примарним сном.

Справи компанії пішли вгору. Ми змогли видертись з боргової ями, і навіть, збільшити доходи. Наступним кроком мало бути відкриття філії в Одесі.

Ми планували заключити пару вигідних контрактів, які б дали непоганий старт у новому  місті.

А ще, я хотіла змінити обстановку. Два роки моє існування було зведено до механічних дій, які не приносили мені жодних емоцій. Я втомилася жити, як робот, виконуючи наперед відомі функції. Мені було просто необхідно поїхати в інше місто. Може хоч там, життя заграє яскравими фарбами та набуде якогось змісту.  А якщо ні, то хоч буде час зустрітися з Мартою, яку я так само довго не бачила.

Матінко! Цілих два роки ми не бачились. Збожеволіти можна! Я скучила за нею. А ще я скучила, за собою. Колишньою собою, яка могла робити необдумані вчинки, помилки, не прораховуючи наперед можливі наслідки.

Мабуть, я вже ніколи не зможу повернутися до колишнього життя, адже воно принесло мені біль і розчарування. Але і навчило ніколи не здаватися і не прогинатися ні перед ким.

Я прилітаю надвечір. Місто зустрічає мене яскравим мерехтінням нічних ліхтарів і не знайомих мені будівель. Тут навіть дихається легше, на повні груди.

Я орендувала собі невелику двохкімнатну квартиру, неподалік набережної. Завжди хотіла жити поблизу моря, і нарешті, моя мрія здійснилась.

 Спочатку, я думала, що після приїзду завалюся в ліжко і буду солодко спати, але це місто неабияк наповнило моє тіло новими силами. Море було настільки звабливим, що я не втрималась, знайшла на дні валізи, акуратно складений червоний купальник і подалася на пляж.

Сьогодні 31 серпня, останній день літа, який був для мене особливим. Я не знала, чому. Можливо, саме зараз час відпустити свої страхи і відкрити нову сторінку свого життя. Чистеньку, не заплямовану поганими спогадами. Адже це зовсім нове для мене місто, де я повинна стати по справжньому щасливою.

Пляж був майже порожнім. Я зняла босоніжки і ступила босими ногама по піску. Не зважаючи на те, що був вечір, пісок все ще віддавав своє приємне тепло. Я більше не накульгувала, тому кинувши взуття і рушник на землю, миттю пірнула в грайливе море. Ніжні хвилі погойдували моє тендітне тіло, огортали теплом і здається, сприйняли за свою. Давно я не почувалась такою спокійною і щасливою, як зараз.

Десь вдалині виднілося світло ліхтариків, доносився галасливий сміх. Люди відпочивали, проводжаючи останній літній день.

Я сиділа на березі закутавшись в м’якенький рушник і слухала шум хвиль. Вже було близько одинадцятої вечора, але мені не хотілось повертатись в порожню квартиру.

Раптом, мій погляд впав  на високу тінь, яка поволі заходила у воду. Під місячним світлом важко було розгледіти більш точно, але я впевнена, що це був чоловік. Потім він пришвидшився і пірнув у воду. Я затамувала дихання, в очікуванні його появи. Він не виринав, а напруга всередині мене лише наростала. Я зняла рушник і рвонула в той бік, звідки він заходив в море. На щастя, нікого рятувати не прийшлось. Він винирнув трохи далі і я просто його не помітила.

Вітер помітно збільшувався, обдаючи тіло морською прохолодою. Я стояла і витріщалася на незнайомця, який прямував до берега. В пам’яті пробіг спогад про нашу міні-подорож з Владом до якогось невідомого озера. Там теж було добре і спокійно. Там я відчувала себе вільною і коханою. Хоча, все було лише ілюзією.

Серце знову почало шалено битися і дихання збилось. Незнайомець, чимось нагадав мені Соколовського, або в мене просто параноя. Здається, він мене помітив.

Я різко обернулась і попрямувала на своє місце. Швидко схопила рушник, взула босоніжки і побігла не озираючись на цього чоловіка.

Здається, в мене на них виробився імунітет. Як тільки бачила небезпеку, відразу обрубувала всі кінці.

За ці два роки в мене не було жодних стосунків. І бажання їх заводити теж. Мені здавалось, що я більше  ніколи не зможу покохати.

От і зараз, відчувши небезпеку тікаю, від гріха подалі.

Квартирка в мене невеличка, але комфортна. Повністю обладнана новими меблями та побутовою техніко. Простора вітальня, яка плавно переходила в кухню-студію і моя кімната, де я планувала ночувати.

Прийнявши душ і змивши сліди солоної води, я закуталась в банний халат і примостилась на диванчику у вітальні.

Завтра має бути важливий день. Я планувала подивитися приміщення під офіс і зустрітися з подругою.

За звичкою поставила будильник на шосту і лягла прямо тут у вітальні.

Мій ранок, за традицією. розпочався з ранкової пробіжки. Свіже морське повітря додавало неабиякої енергії. Бігати біля набережної було одне задоволення. Я вирішила зробити невелику зупинку і повернула на пірс.

Море грало рівненьким хвилями, які гарно виблискували зустрівшись з ранковим сонцем. Вдень воно виглядало ще краще. Над головою кружляли крикливі чайки, нагадуючи про себе.

Я ступала по деревя’яному містку захоплюючись цією мальовничою красою.

Мені захотілось зробити декілька фото і я квапливо витягла телефон з кишені спортивних штанів. Покажу батькові, від якої краси він відмовився, повністю доручаючи мені нову справу.