Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

- Ні, Есмо. Наша перша зустріч не була такою вдалою… Я там зробив надто багато помилок… Мені за них соромно.

- Соромно? Тобі? І що там такого було? Розкажи хоч би це!- Я блимаю очима, підлизуюсь, хочу знати все, що він приховує, особливо те, за що йому соромно. Повинна ж мати хоч якийсь важіль тиску, може посміятися буде над чим.

- Ні, Есмо, у нас є набагато важливіші справи на цей день, - тягнеться до мене з поцілунком, знову згрібає в обійми, жадібно й владно. Я не можу встояти перед таким натиском. Вже готова розстелитись на молодій траві, хай навіть на такій сирій, аби він накрив мене своїм тілом.

- Енді, ну розкажи, - цілую його шию, погладжую спину та плечі, - мені дуже цікаво, і веду себе так, ніби ми вже рідні.

- Есмо, я знаю всі твої думки, забула? І я розумію, що ти спеціально мене пестиш, - у цей момент закушую мочку його вуха, - ох, Есмо, зроби так ще, ти мене дражниш... Я хочу тебе. Ходімо на те дерево чи до тебе.

- Коли розповіси хоч щось, тоді й підемо, - я горю від бажання, але цікавість пересилює.

- У першу нашу зустріч я питав тебе, скільки коштує ніч з тобою і чи обов'язково продавати душу дияволові, - проговорив приреченим тоном.

- А, ось воно що! - Сміюся від душі. Все-таки і він у той степ поліз, а я пам'ятала, що Енді бів оригінальним, розсипав компліменти і цитував Гюго.

- Роман про Есмеральду я прочитав пізніше, одразу після першої зустрічі. Далі було простіше.

- А що я тобі відповіла щодо ночі?

- Ммм ... Дай-но подумати ... Здається, ти погрожувала подряпати мені очі, якщо я скажу ще хоч слово. Але я після того й справді не зміг знайти спокою, весь час думав про тебе.

- Так, у компанії всяких білявок... Я бачила.

- Ні, Есмо...

Енді приклав руку до моєї скроні, і я побачила картинку з того самого номера готелю, де, за моєю версією, ми зустрілися вперше. Я дивлюсь очима Енді, біля нього на колінах дівчина, тільки зовсім не блондинка, якою побачила її я. Перед Енді темноволоса дівчина, вміло і глибоко приймає його член, досить гарний і великий (навіщо я це відзначаю зараз?). І ця дівчина – точна моя копія.

- Що-о-о? – чи то дивуюся, чи то заздрю своїй копії. - Це не могла бути я! Тоді я перемістилася за штору! І взагалі, я такого ніколи не робила!

- Це була не ти, але саме такою я бачив ту дівчину. А ти взагалі-то теж так вмієш... Навіть солодше, ммм ... Давай повторимо?

- Нічого такого я не вмію, я ніколи не пробувала.

- Такая сором’язлива, Есмо, - лукаво посміхається, передчуваю, що він знає те, чого не пам'ятаю я, - ти мені робила мінет на даху, потім ще в ліжку. Це було неймовірно. Щоразу як у перший.

- Ні, я не робила такого! - виправдовуюсь, ніби це має сенс, хоча сама здогадуюсь, що я на це здатна. Спробувати язиком член Енді - привабливо, я б точно погодилася, може й сама б до нього потягнулася.

- Ось-ось, ти була ініціатором, а я не чинив опір, - сміється, нахабно сміється.

Ми присіли вдвох на дерево, спілкуємось, сміємося, мені добре. Цього разу усвідомлюю, що його сили ні до чого, мені справді з Енді комфортно, настільки, що міняти компанію нізащо не стала би. Кладу голову на його плече, приємно відчувати його поряд. В мені борються різні почуття. В одну мить хочу його повалити на землю і залізти зверху, в іншу хочу істерично бити його в груди, випитуючи відповіді.

Ми мовчимо вже довго. Я знаю, що він слухає мої думки.

Один баранець, два баранчики.

- Есмо... Мені дуже шкода, що ти постраждала в тому лісі... Мені було боляче дивитися на твої садна і синці. Вибач, я не міг тобі допомогти.

Енді обіймає мене за талію, притискає голову до своїх грудей. Затишно, тепло, по-домашньому.

- Ти не винен. Кажуть, на мене відкрили полювання, бо рівень моїх сил різко зріс. Тепер я всім потрібна, хоч не розумію, навіщо.

- Це через мене, Есмо, пробач… Я зможу тебе захистити, коли закінчу роботу у вашій спільноті.

- Надто багато білих плям, Енді. Ким ти працюєш? Яке відношення ти маєш до нападу на мене? Навіщо ти це приховуєш від мене? Ти ж зітреш мені пам'ять, отже, розповідай більше.

- Ні, Есмо, нас ніхто не повинен почути. Залишу твою підсвідомість чистою. Я розповім тобі все після дня Місяця. А поки що ми зустрічатимемося як звичайні люди, без магії.

Я знову задумалася, сумую, але руку Енді не відпускаю. Посидимо ще якийсь час. Мені добре. Вже не хочу його проганяти, не хочу, щоб він стирав мені пам'ять про себе. Я хочу пам'ятати Енді, хай навіть частково. Наших зустрічей на моїй пам'яті було достатньо, щоб я закохалася. Ну, може, перше побачення варто викреслити, воно посіяло зерна сумнівів у моїй голові. А я не хочу сумніватися в Енді чи в почуттях до нього.

- Що це? - Енді насупився, зосередився, ніби прислухається до чогось, але я не почула жодного стороннього звуку, ледь помітний шурхіт, нічого особливого, адже ми в лісі. - Есмо! Біжимо!

- Що трапилося, Енді? – дивуюся, але без страху. - Куди тікати?

Енді взяв мене за руку, і тієї миті ми перенеслися у двір перед будинком Дайни. Я почула дикий крик своєї подруги. Вона кричила нелюдським голосом, проникнутим біллю, жалем і жахом.