Читати книгу - "Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т."

б) юридичними особами — авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації.

Ст. 265. В умовах становлення демократично орієнтованого громадянського суспільства реалізація конституційних гарантій незалежності місцевого самоврядування залежить від закріплення у нормативно-правовому полі механізму забезпечення стабільними джерелами фінансування, серед яких провідне місце належить податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Проте його роль не обмежується тільки наповненням дохідної частини місцевих бюджетів, адже порядок адміністрування даного податку побудований таким чином, щоб сприяти детінізації майнових відносин, розвитку інституту приватної власності та зменшенню неконтрольованого зростання цін на житло.

Зважаючи на достатньо прагматичну деталізацію податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у Податковому кодексі України, його впровадження необхідне через ряд причин. З одного боку, він має певні ознаки, які в межах традиційних міркувань представників фінансової науки є найбільш прийнятними для підсистеми місцевого оподаткування (низька мобільність його бази оподаткування та спроможність забезпечувати місцеві бюджети достатніми і стабільними податковими надходженнями). З іншого — оскільки діяльність органів місцевого самоврядування спрямована на підвищення вартості об’єктів житлової нерухомості, даний податок можна розглядати як своєрідну плату за надані суспільні блага та послуги на місцевому рівні.

265.1. У цьому пункті визначено платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до яких належать власники об’єктів житлової нерухомості — фізичні особи, тобто громадяни як учасники цивільних відносин[324], а також юридичні особи — організації, створені та зареєстровані у встановленому порядку[325]. Крім того, платниками даного податку можуть бути власники об’єктів житлової нерухомості нерезиденти — громадяни, які мають постійне місце проживання за межами нашої держави, у тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України; юридичні особи і суб’єкти підприємницької діяльності, які не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами нашої держави, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до нормативно-правового поля іноземної країни[326].

У даному пункті також визначено перелік платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у разі перебування об’єктів житлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб. Зокрема, під спільною частковою власністю необхідно розуміти власність, право на яку мають дві та більше фізичних або юридичних особи з визначенням у правовстановлюючих документах розміру часток власності. Натомість спільна сумісна власність означає право, на яке мають дві та більше фізичних або юридичних осіб, без визначення розміру частки кожного співвласника. Тобто вона передбачає рівність часток власності об’єкта житлової нерухомості кожного суб’єкта власності. Розмір такої частки може бути визначений тоді, коли спільна сумісна власність ліквідується і замість неї створюється спільна часткова власність.

Механізм визначення платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в разі перебування об’єктів житлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб наступний. По-перше, якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває в спільній частковій власності кількох осіб, платником є кожна з цих осіб за належну їй частку. По-друге, якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений у натурі, платником є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом. По-третє, якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником є кожна з цих осіб за належну їй частку.

265.2. У цьому пункті визначено об’єкти оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Ними є житлова нерухомість, тобто будівлі, віднесені згідно з нормативно-правим полем до житлового фонду, дачні та садові будинки. Зокрема, вони поділяються на такі типи: житловий будинок — будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законодавством, і призначена для постійного проживання; житловий будинок садибного типу — житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається з житлових та допоміжних приміщень; прибудова до житлового будинку — частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх стін, і яка має з основною частиною будинку одну або більше спільних капітальних стін; квартира — ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене для постійного проживання; котедж — одно-, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою; кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах — квартира, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів; садовий будинок — будинок для літнього (сезонного) використання, який у питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків; дачний будинок — житловий будинок, призначений для використання протягом року з метою позаміського відпочинку[327].

З метою встановлення пільгового режиму оподаткування для платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у підпункті 265.2.2 Податкового кодексу України визначено об’єкти, що не оподатковуються. По-перше, до них віднесено об’єкти житлової нерухомості, які перебувають у власності держави або територіальних громад (їх спільній власності). З одного боку, Цивільний кодекс України характеризує державну власність як майно, що належить державі Україна, а комунальну власність — територіальній громаді[328]. З іншого — Закон України «Про власність» до державної власності включає загальнодержавну (республіканську) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність)[329]. Така розбіжність у визначеннях є колізією нормативно-правового поля нашої держави, тому потребує законодавчого врегулювання. Зважаючи на те, що Цивільний кодекс України вищий за ієрархією, ніж Закон України «Про власність», при трактуванні власності держави або територіальної громади потрібно керуватися його положеннями.

По-друге, не справляється даний податок з об’єктів житлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження або безумовного (обов’язкового) відселення. Відповідно до статті 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» залежно від ландшафтних і геохімічних особливостей ґрунтів, величини перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому