Читати книгу - "Заспокійливе для химери, Козел Валерія"

Айшес почала посміхатися. Тепер у маєтку навіть можна було почути її сміх, особливо у саду, коли вони прогулювались з Персією. Фрейліна багато розповідала який гарний сад навесні та влітку і постійно повторювала, що герцог спеціально лишив не засаджені ділянки аби можна було побудувати там майданчик для ігор дітей. Такі розмови змушували майбутню герцогиню трохи ніяковіти, щоки її одразу ставали рожевого кольору, а погляд починав бігати. Персія знала, що колись хтось спіймає її на цьому, але вона була дуже щаслива, що Айшес дозволяє їй такі свавільні розмови.

Сама ж Айша поступово почала відчувати свободу. Те давно забуте почуття спокою. Більше не було страху, що в її кімнату вломляться без стуку чи хтось зверхньо подивиться на неї. Ніхто не підвищував голос, не замахувався. Вона почувала себе у безпеці. Почувала себе вдома. Вперше за довгий час їй відчувалось, ніби вона там, де має бути. Вдома. Коли вона сідала у карету до Персії, вона не розраховувала на це і лише молилась, аби той, хто її викупив, був трохи добріший за її батька. А тепер з нетерпінням чекала на своє весілля з чоловіком, від якого віяло таким ніжним, наче знайомим теплом…

***

Весільна церемонія була підготована розкішно. Лукаса та Айшес вінчали у сімейній каплиці. І хоча у Елібрії вже панувала глибоко осінь, в самій каплиці був справжній квітковий килим з білих троянд, небесно блакитні доріжки, золоті вишивки. Гості прибули майже з кожного куточку королівства. Сам король Алесандр та перший крон-принц Віктор прибули привітати молодят. Були тут і гості з Лімерії. Перший крон-принц Аймер у супроводі свого секретаря, а також родина Вієрте у повному складі. Прибули і колишні герцог і герцогиня Елібрійські

Церемонія пройшла швидко. Наречені обмінялися обручками, лишили підписи у королівській книзі та вийшли до гостей, під шквал оплесків та голосних побажань щастя молодим. Всіх прибулих було запрошено до банкетної зали. Грала музика, вина та шампанське лились рікою, а на столах були найкращі страви шеф-кухарів королівської родини.

- Герцог і герцогиня Елібрійські! – голосно оголосив камердинер і музика затихла.

Коли Лукас та Айшес увійшли до зали, всі погляди були прикуті до молодої герцогині. На ній була витончена біла сукня, оздоблена срібною вишивкою та перлами, у волоссі лілеї та мереживні прикраси. Вона була наче найніжніша квітка, зачарована і недоторкана. З її обличчя не сходила щаслива посмішка, а герцог не відпускав її руки. Молодята підійшли до колишніх герцога і герцогині і низько вклонилися їм. Елестер та Діаріса Сіаль посміхалися. Мати Лукаса взяла Айшес за руки і легенько їх стисла у своїх долонях.

- Вітаю у нашій родині, моя люба, - сказала вона, - подбай про нашого сина.

- Я не підведу вас! – випалила Айшес, було видно, що вона дуже хвилюється. Все таки, це була їхня перша зустріч.

- Якщо раптом він щось утворить, ти завжди можеш пожалітися мені! Я-то точно навчу його манерам! - підморгнула їй Діаріса.

- Ну що ви… - посміхнулась Айшес, - дякую, міледі!

- Діа, люба, - Елестер поклав руку на плече дружини, - дай і мені подивитись на нашу невістку. Світове древо, да ти справжня красуня. Не дивно, що мій син був ладен перевернути всю Елібрію з ніг на голову аби заручитися із тобою!

- Батьку, - шикнув на нього Лукас.

- Вибач, вибач, сину, - засміявся старший Сіаль, - просто не міг дочекатися коли побачу дівчину, яка вкрала твоє серце. Тепер бачу, що вона прекрасна! Твоє серце не помилилось, синку… тож, молода герцогиня, ви вже подбайте про мого сина!

- Звичайно, Ваша світлосте, - вклонилась Айшес.

Далі на черзі були граф та графиня Вієрте. Регулус та Елеонор трималися невимушено, посміхались, вдавали радість. Але у погляді графа можна було прочитати неприязнь і лють, яку не приховаєш ні за якою посмішкою. Коли молодята вклонились батькам нареченої, Елеонор простягнула руку і торкнулась щоки доньки.

- Ти дуже гарна, Айшес, - коротко сказала вона, - сподіваюсь, ти рада цьому дню?

- Там, мамо, - кивнула дівчина, стримано посміхнувшись, - дякую за ваше благословення.

Граф не промовив ні слова. Разом із дружиною він прослідував за стіл. Тоді до молодят підійшли Едмунд та Уільям. Ед усміхнено привітав сестру із весіллям та побажав молодим щастя. Він ніколи не був багатослівним, але ці слова звучали щиро. Молодший з близнюків завжди був байдужим до всього, що не торкалось його особисто і до старшої сестри він сильних почуттів не мав. Але навіть йому не подобалось ставлення до неї у маєтку Вієрте. Тож, можна було повірити у щирість його слів. А Уіл, наче забувши про рамки вихованості, міцно обійняв сестру.

- Айша, ти така красива, - вимовив він, - просто неперевершена!

- Дякую, братику, - відповіла дівчина, - я так рада, що ти тут!

- Я не міг пропустити весілля любої сестри, - Уіл тримав її за руки, - все ще не віриться, що ти тепер герцогиня.

- Мені також, - посміхнулась дівчина.

- Ох, сестричко… чи краще, звертатися до тебе Ваша світлість? - прозвучав уїдливий голос.

- Клер, сестро, - Айшес відступила на крок назад, - рада тебе бачити.

- Клер, - голос Уіла став сталевим, - не виховано переривати розмову. Де твої манери?