Читати книгу - "Подаруй мені життя, Камілла Рей"

- Я б ніколи і не наважився, - сказав Алекс. - Ти знаєш, як я до всіх вас відношусь.

Перевертень добродушно посміхнувся.

- А чому ви вирішили, що це Нейтон? І до чого тут вогняний спис? Навіщо взагалі Нейтону вбивати перевертня? - я не розуміла, що відбувається. Атмосфера у будиночку явно стала тяжкою.

– Тільки Нейтон володіє стихією вогню. Він із полум'ям на ти, з самого народження. Власне він сам і є вогонь. Всім іншим з наших - вогненна стихія дається важко, тому ми нею не користуємося. Нейтон вважається вогняним некромантом. Це досить рідкісне явище. Мама розповідала, що Нейтон з'явився на світ оповитий полум'ям, стихія сама благословила його, - розповів мені Алекс.

- Ага, а ще вогонь благословляє особливий вид магів – темних. Тих, у кому є породження пітьми і зла. Дуже сильні маги. До неймовірного сильні. З такими битися, собі дорожче вийде, - хитнув головою Анрі.

- Я бачила, як Нейтон переміщався в язиках полум'я, - сказала я, згадавши ту ніч, коли він пригнав машину. - Але ти Алексе, переміщаєшся в серпанку.

- Мені більше властиве повітря.

- Повітря – стихія добра, як вода та земля, а ось вогонь – зло. Він притаманний лише воістину темним магам. Темним від народження, - змовницько нахилився в мій бік Анрі.

- А ви теж маг? - запитала я.

- Так, я володію магією, як і Сет - хлопець, якого вб'є Нейтон, - промовив перевертень.

- Я поговорю з ним. Спробую зупинити його, – пообіцяв Алекс.

- Марно, мій друже. Нейтон ніколи нікого не слухав. Якщо він так вирішив, то він неодмінно здійснить задумане, - сказав він.

- Я не вірю, що Нейтон здатний на таке. Так, він робить погані речі, на своєму досвіді зазнала, але вбивство ... ні, не може цього бути.

- Якщо ти віриш у хороше в Нейтоні, значить, що ти зовсім його не знаєш, люба дівчинко, - зітхнув Анрі. – І дай Боже, щоб не пізнала.

Побувши ще деякий час у гостинного Анрі, ми зібралися йти.

- А де ваша дружина, Анрі? - запитала я.

- Так немає її в мене. Не знайшов я ще ту саму, але як то кажуть: ще не вечір. У мене попереду довге життя, - зареготав він.

Попрощавшись, ми з Алексом рушили далі в дорогу. Мені страшенно хотілося поговорити про Нейтона і всю ту розмову в будиночку, але я вирішила не турбувати Алекса з цього приводу. Йому й так було не по собі.

- Чи готова ти до подорожі до наступного світу? - запитав він.

- Так, - рішуче відповіла я.

 Він зупинився посеред великої галявини.

– А де арка? - озирнулась я. - Як ми потрапимо туди?

- Все дуже просто. Зазвичай такі переходи з'являються самі собою, але їх можна й самому викликати, якщо ти володієш магією. Звичайним людям небезпечно мандрувати самим. Якщо людина пройде крізь арку, погуляє там і благополучно повернеться назад – це добре. Але трапляються випадки, коли після переходу арка просто зникає і людина сама того не розуміючи потрапляє в пастку. А щоб вибратися назад, потрібен перехід, і коли він наступного разу проявиться, самому Богові відомо. Він може з'явитися як через тиждень, так і через кілька років. І ось тепер уяви простого смертного, якому пощастило ось так застрягти у світі перевертнів. У такому разі або йому доведеться чекати, або ж шукати місцевого мага, який відкриє бідоласі перехід у його світ. Якщо звісно залишиться живим.

- Ого. Добре, що я вирушила сюди з тобою, - я раптом згадала розповідь Томаса про Ернесто СільверМуна, який не зміг повернутись назад, бо перехід закрився. І мене пересмикнуло.

Алекс виставив перед собою долоню.

- А звідки ти знаєш, що перехід саме тут, а не деінде? – поцікавилася я.

– Я дуже добре відчуваю такі місця. Для мене це не проблема.

Алекс прошепотів щось незрозумілою мені мовою, якихось два слова і арка почала проявлятися. Я мимоволі зробила крок назад.

- А що ти сказав? Така дивна мова.

- Інамарська мертва мова, одна з найдавніших. Я сказав: проявись.

Алекс знову взяв мене за руку, і ми зробили крок у сірий серпанок, який знову огорнув нас з головою.