Читати книгу - "Лялька, Айрін Сторі Irene Story"

Елена прокинулась в лікарні. Це були звичайні білі стіни, вікно майже у всю стіну, та підключені до неї датчики. Частина тіла була зафіксована гіпсом  та тугими пов’язками. З руки стирчала трубка крапельниці, яка була наповнена чимось прозорим.

Права рука була вільна, лише з бандажем на кисті, який надягають при розтягненні, тому Елена вирішила перевірити в якому стані її обличчя навпомацки. На голові була бинтова пов’язка, але на обличчі вона нічого не знайшла.

Ліва рука, окрім під’єднання до капельниці, була ще прикована до ліжка наручниками. Це стурбувало Елену. Зазвичай так поводились зі злочинцями. Але вона не була однією з них – вона була прокурором, вона робила все можливе в межах закону, щоб вони потрапляли за ґрати. Хоча справедливо було зазначити, що Елена спровокувала аварію на шосе. І хто знав, скільки людей через це постраждало. По тілу Елени пройшла хвиля страху. Вона не знала, чи вбила вона когось в тій аварії. Вона не хотіла нічого, окрім того, щоб зупинити Анхеля. Її дії були імпульсивними. І це не могло бути виправданням. Якщо вона стала причиною чиєїсь загибелі, тоді Елена смиренно відбуватиме покарання за це. Але не за смерть Анхеля. Ні.  

Це була не одномісні палата - і через три метри від себе вона побачила, що на такій самій кушетці лежав Федеріко. Анхеля ніде не було видно. Вона б взагалі здивувалась, якби він вижив. Цікаво, хто саме довіз їх до лікарні.

Біля ліжка знаходилась кнопка виклику медперсоналу - і Елена натиснула на неї. Їй потрібні були подробиці й деталі того, яким чином вона потрапила в цю лікарню.

За мить в палату зайшла медсестра. Вона не виглядала здивованою, що Елена прокинулась і викликала її.

- Сеньйоро Рівера? Ви прокинулись. Зараз прийде лікар.

Вона вже хотіла вийти з палати, коли Елена зупинила її.

- Зачекайте… Будь ласка.

Її голос був дивним, низьким, а горло дерло від кожного руху зв’язок.

- Вам щось принести? Пити?

- Ні… Тобто так. Воду, будь ласка. І в мене є питання.

- Я не можу Вам нічого сказати. Зараз прийде лікар – і відповість на всі Ваші питання, сеньйоро Рівера.

- А це?

Елена підняла ліву руку з наручником. Її непокоїло це, і вона не знала, що з цим робити.

- Біля палати офіцер чергує. Я можу його покликати.

- Так, будь ласка.

Медсестра вийшла, заливши по собі нав’язливий аромат ладану. Це могло б комусь здатись насмішкою, але насправді наштовхувало на неприємні думки.

Елена ще раз подивилась у бік ліжка Федеріко, але там нічого не змінилось. Вона спробувала сісти. Її не хотілось бути в лежачій позиції, коли лікар чи поліцейський зайдуть до неї. Це був би програшний варіант. Вона й так не відчувала в собі зараз достатньо сил, аби комусь протистояти. А так вона б ще здавалась  вразливішою.

Від того, що Елена змінила положення, в неї злегка все закрутилось перед очима. Вона примружилась на секунду і різко відкрила очі. Кімната зупинилась, але з’явився біль в потиличній зоні голови. Це були ознаки струсу. І Елена подумала, що це тільки один з діагнозів, судячи з кількості пов’язок.

В палату одночасно зайшли лікар та чоловік в діловому костюмі. Піджак був розстібнутий, і коли він йшов, можна було помітити причеплену кобуру з пістолетом. Це був якийсь представник поліції. Можливо слідчий. А може й ні.

- Сеньйоро Рівера, я Ваш лікар. Можете до мене звертатись сеньйор Альбертіні. Як Ви?

- Голова болить.

- Це звично при струсі. Після такої аварії і не дивно.

Струс. Вона вгадала.

- А Ви? Слідчий?

- Так, сеньйоро Рівера.

- Мене в чомусь підозрюють? Ці наручники… Скажіть правду. Будь ласка.

Вона чекала на слова, що вона принаймні нікого не вбила.

- Ви спричинили аварію на в’їзді в Андалусію.

- Хтось помер?

- Так.

- Багато?

- Ні. Одна людина. І ще десятеро постраждалих. Вони всі в цій лікарні. Включно з Вашим колегою Федеріко Кортесом.

- Що з ним, лікарю?

Елена знову подивилась в бік Федеріко.

- В нього зламані два ребра з лівого боку. Добре, що легеню не зачепило. Теж струс, але більш легка форма, аніж у Вас. Зараз він спить. З ним все буде добре.

Вона хотіла спитати, чи буде з нею все добре, але, якщо вона вижила при лобовому зіткненні, це вже було чудо.

- Хто загинув?

- Анхель Мартінес.

Елена відчула нудоту. Існувала якась різниця між тим, щоб комусь бажати смерті і почути про отримане «бажане».

- Через це одягнули наручники? Я не заперечуватиму свою провину.

- Сеньйоро Рівера, Ви знаєте закони. Так має бути. Є постраждалі. Але… Ми знаємо, ким був Анхель Мартінес. Ваші колеги з нами зв’язались. До того ж втрутився Інтерпол.