Читати книгу - "Лялька, Айрін Сторі Irene Story"

Розділ 60

Елена

Дихати. Важливо дихати. Як би важко не було, важливо дихати. Збивається дихання від того, що болить. А де саме болить, важко визначити. Автомобіль напевно не підлягає відновленню. Але зараз необхідно з нього вибратись, поки він не загорівся. Але як це зробити? Треба знайти телефон... Треба комусь подзвонити... Де Федеріко? Чи живий він? Треба встигнути вибратись... Адже, якщо не встигнути, тоді Ернесто й Альдо загинуть... І це знову буде моя вина... І ця поїздка- моя вина...
Болить голова. Надзвичайно. Наче хтось б’є по церковному дзвону. Очі не відкриваються. Я хочу їх відкрити, але повіки не слухаються. І ще хочеться пити. Чому ніхто не намагається допомогти?! Чому?! ЧОМУ?! І чому мене затягує в щось, що дуже схоже на сон, але це не він... Це біль. Це темрява. Це невідомість і невагомість.

***

(Тридцять хвилин до)

Севілья

- Як ми зможемо їх попередити? Патрисіє, ти можеш під’єднатись лише до Елени чи Федеріко?

- Я зараз спробую. Але до цього це не виходило.

- Добре, я зараз тоді відправлю повідомлення Елені на телефон. Чи його теж можна відслідкувати?

- На скільки мені відомо, то ні.

- Фабіо, а ти пиши Федеріко. Нехай теж спиняє рух. Чи розвертається.

- Каталіно, ти, як завжди...

Андалусія

Телефон Елени сповістив про надходження повідомлення.

Однією рукою їй вдалось його відкрити.

«Мовчи. Це Каталіна. Вголос нічого не говори, що отримала повідомлення. Спитай в Патрисії, який стан трекінгу, якщо все зрозуміла».

Елена спробувала опанувати своє дихання, адже коли вона заговорить, це буде сильно впливати на її голос. Якщо не можна говорити чогось зайвого, то тоді і не можна, напевно, щоб було чути хвилювання.

- Патрисіє, ти мене чуєш?

- Так, Елено.

- Що з трекінгом? Чи безпечна дорога далі? Анхель сказав, що нам ще їхати трохи менше тридцяти хвилин.

- Локаційно нічого не виявлено.

- Добре, тримаємо зв’язок.

Тільки-но Елена встигла вимкнути сповіщення для повідомлень, щоб по мікрофону його не було чути, їй надійшло друге повідомлення.

«Елено, ми з Фабіо ніколи не зустрічались з Анхелем. Він не той агент, якого ми бачили до цього. Коли він наче комусь телефонував, він дійсно тільки «наче» телефонував. Тобто нікому не телефонував. Не знаю, але вам з Федеріко не можна туди їхати».

Елена заледве змогла оминути автомобіль, який раптово перед нею зупинився.

- Чорт!

- Елено, що там в тебе?

Федеріко під’єднався до неї по спільному зв’язку. Елена не знала, що саме говорити, щоб видати того, що їй повідомила Каталіна. Тому вона вирішила сказати правду:

- Заледве не врізалась в автомобіль попереду.

- Знову тебе намагались засліпити?

- Ні... Ні. Тебе переслідують, Федеріко...

Елена не використала питальну інтонацію автоматично. Вона не знала, як передати йому повідомлення від Каталіни. Тому, коли Федеріко перепитав в неї, вона не здивувалась:

- Що?

- Тебе переслідують, Федеріко.

- Елено, я зараз допоможу Федеріко.

- Дякую, Анхель.

Елена відчувала, як в неї почали пітніти долоні. Їхати залишалось двадцять кілометрів, хвилин десять-п’ятнадцять.

- Патрисіє, дякую за роботу.

Елена не дочекалась відповіді з того боку зв’язку і сама перервала лінію, знявши навушники та виключивши телефон, через який відбувалось з’єднання. Вона вирішила зупинити Анхеля за будь-яку ціну. А ще в її голові з’явилась ідея порушити плани злочинців, ставши причиною аварії. І її ціллю був в першу чергу Анхель. Тому, трохи загальмувавши, Елена розвернула автомобіль на сто вісімдесят градусів. Добре, що хоча б позаду транспорт був на значній відстані. Анхель вже під’їжджав до Федеріко, коли Елена в’їхала в його автомобіль. Останнє, що встигла помітити перед зіткненням, був автомобіль Федеріко, в який зрикошетило транспорт Анхеля.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍