Читати книгу - "Заручники шлюбу, Дані Балл"

Аделіна 

Знайомство з моїм рідним батьком виявилось набагато приємнішим, ніж могло бути. Невже й справді я познайомилась з ним? Мені важко було повірити, що я маю матір, а виявилось, що ще й батько в мене є... І брат... Влад завжди намагався мене захистити, якось підтримати. Невже це й справді відбуваються? Мені завжди хотілось мати велику та дружно родину, зараз в мене з'явилась така можливість.

Я боялася пускати в своє життя нових людей, це рідко було гарною ідеєю, та цього разу мені пощастило.

Ми з мамою відправилися в найперший <<Бристоль>>.  Я тут здається ніколи не була, Артур мене майже не допускав до бізнесу, лише брав на відкриття, та якісь заходи. Я завжди вважала, що в готелях мені нічого робити, з дитинства спогадів майже не було, то ж за чимось сумувати не доводилось. Та як же я помилилася... Здається раніше ніколи не зустрічала подібних готелів. Для мене більш звично, коли це позбавлене життя і емоцій приміщення, без особливої індивідуальності. А те, що я побачила, було повною протилежністю - це був будинок на три поверхи, коли потрапляєш в середину, то виникає повне відчуття дому. Наче тут не вистачало лише тебе. Все дійсно побудовано з душею, відчуттями. Тепер я розумію, чому дідусь і бабуся жили цією справою - це було їхнім серцем.

- Тут майже нічого не змінилося. Все так, як я пам'ятаю. - Мама зачаровано ходила по коридорах і розглядала картини. - З цього місця все почалось, готель мав такий успіх, що батьки вирішили відкрити ще один. Тут навіть стіни нагадують моє дитинство.

- Мені дуже подобається. Шкода, що Артур ніколи мене не допускав сюди. 

- Зовсім не дивно, він не знає, що таке людські почуття і як важливі спогади. Якщо нам пощастить, то ми знайдемо дещо цікаве. 

- Що знайдемо? Де?

- Ходімо, потрібно перевірити одне місце. - Дана взяла мене за руку і повела до сходів на першому поверсі. - Звичайно зачинено. Я загубила ключ ще тоді, до лікарні.

- Що зачинено? Що ти хочеш знайти?

- Треба дістати якісь інструменти. 

- Для чого? Я нічого не розумію.

- В нас із мамою була таємна кімнатка. Не така таємна, як би мені хотілось, бо тато також про неї знав. Вона знаходиться під цими сходами, з першого погляду здається, що це звичайно фанера, яка криво закріплена, а насправді це двері до нашої кімнати. Якщо нам пощастить, то можливо там все як я залишила, коли була тут востаннє. Я зовсім забула про неї, а коли побачила сходи, то відразу згадала, як проводила там час з мамою. 

Знайшовши приладдя, для відкриття непомітних дверей, ми пішли до сходів. Під ними й справді були двері, які на перший погляд здаються просто перекриттям пустого простору. Мама завзято взялась відкривати їх всіма можливими інструментами. Не звертаючи уваги на персонал жінка відчайдушно мучила замок і нарешті добилася свого - нам відкрилась маленька кімната. Та кімнатою це важко назвати, комірка більш підходяще буде. В середині було темно і дуже брудно - купа пилу і павутиння. Коли ми взяли ліхтарик, то я побачила цей дивовижний куточок на власні очі - біля стіни стоїть маленький диван, навпроти стіл зі стільцем на якому багато різних дрібниць, книжки, якась скринька і декілька поличок з різними речами.

- Я не вірю своїм очам. Все залишилось на своїх місцях. Мабуть сюди ніхто і не заходив з того часу. - Відкривши скриньку, виявилось, що там були бабусині прикраси. - Я їх сховала тут, бо боялася залишати вдома. А ось альбом зі світлинами. Подивись - це ми з тобою, тобі тут всього рік, а це бабуся і дідусь.

- Я пам'ятаю їх обличчя. Як це можливо? Скільки тут фото. Здається ми знайшли справжній скарб.

- Так і є. Я багато чого тут залишила, треба розібрати все. - І ми почали прибирати весь бруд, щоб дістати все, що там було. А знайшли ми досить багато цінних речей - декілька альбомів з фотографіями, мамині щоденники, сімейні прикраси і коштовності, якісь дідусеві речі. Було дуже цікаво зануритись у кімнату спогадів, в якій була купа речей, які пов'язані зі мною і моїми близькими. 

Після пошуків таємної кімнати, я вирішила все таки долучитися до нагальних справ управління. Виявилось, що готелем особливо ніхто і не займався весь цей час. Все залишилось в такому ж стані, як і були колись. Артур не хотів підтримувати ремонт приміщень і тим паче якось розвивати, те що є. Тому я отримала у володіння майно не в найкращому стані, та то і не важливо. Головне, що врешті решт я маю важливу справу, яка приносить мені задоволення. Й справді, це робота, якою я хочу займатися і мати успіх, хоч спочатку мені не здавалось це гарною ідеєю, та зараз я маю багато планів на це. 

Поки ми займалися відкриттям кімнати з мамою, адвокати підготували усі необхідні документи і я мала вступити в права наслідування всім цим. Окрім першого готелю я повинна була оглянути ще три, щоб зрозуміти в якому вони зараз стані. Дана доброзичливо погодилась мені допомогти в цьому. Та коли ми побували в інших готелях, то я зрозуміла що роботи дуже багато і що треба відкласти всі свої справи, аби щось зробити путнє. Виявилось, що Артур взагалі не доглядав за будівлями, а мені неодмінно хотілось зробити їх кращими.

Ще одна гарна новина - Валерій Михайлович, погодився на мою пропозицію допомагати керувати готелями. Поки що лише частково, та згодом він збирається піти з посади генерального директора банку на відпочинок і можливо я його вмовлю взяти на себе більше обов'язків. Хоча можливо мені самій сподобається володіти великим бізнесом і я зможу керувати без допомоги інших. Або взагалі піду в декрет і не зможу займатися готелями, ми правда зовсім не обговорювали з Денисом дітей. Та певно ще й рано про це говорити. У будь-якому випадку мені поки що потрібна допомога і я вдячна навіть за невелику поміч.

Зараз я з головою поринула в ознайомлення з моїми новими справами - оновити фасад, полагодити сантехніку, зробити ремонт в номерах, знайти людей для оздоблення саду, все складно і водночас дуже цікаво. Мені довелось звільнитися з банку, та мені ніколи особливо і не подобалась та робота. Натомість зараз я займаюсь дійсно тим, що мені подобається - розвиваю сайт готелів, багато фотографую, щоб показати на скільки чудовими є ці місця, найняла нових людей та багато чого змінила. І нагородою є те, що ми маємо багато нових клієнтів, я бачу результати своєї роботи і сподіваюсь в майбутньому буде ще краще. Ще ми плануємо зробити вечірку на честь нового етапу життя нашої мережі. Можливо занадто пафосно, як для простого оновлення, та я хочу це якось відзначити.