Читати книгу - "Homo Deus"

Ми звинувачуємо себе, свого начальника, іпотеку, уряд, шкільну систему. Однак насправді це не їхня провина. Така сучасна угода, на яку ми всі підписалися в той день, коли прийшли у цей світ. У домодерному світі люди були кимось на зразок клерків нижчого рівня в соціалістичній бюрократії. Вони пробивали свої картки обліку робочого часу й потім чекали, поки хтось іще зробить щось іще. У сучасному світі ми, люди, ведемо бізнес, тож перебуваємо день і ніч під постійним тиском.

На колективному рівні перегони проявляються в постійних збуреннях. Хоча соціальна й політична системи раніше пережили століття, нині кожне покоління руйнує старий світ і на його місці будує новий. «Маніфест Комуністичної партії» яскраво зазначив, що сучасний світ явно потребує невизначеності й заворушень. Усі фіксовані стосунки й стародавні забобони викинуто геть, а нові структури стають застарілими, перш ніж набувають жорсткості. Усе, що є сталим, перемелюється в порох. Нелегко жити в такому хаотичному світі, а ще важче цим світом керувати.

Тож сучасність повинна тяжко працювати, аби гарантувати, що ані індивіди, ані людські колективи не намагатимуться вийти із цих перегонів попри всю напругу й хаос, які вони створюють. Для цього сучасність підтримує розвиток як найвищу цінність, заради якої ми повинні жертвувати всім і ризикувати всіма безпеками. На колективному рівні уряди, фірми й організації заохочують вимірювати свій успіх в одиницях росту і змушують боятися рівноваги як диявола. На індивідуальному рівні нас надихають постійно збільшувати свої доходи і свої стандарти життя. Навіть якщо ви задоволені своїми нинішніми умовами, ви повинні боротися за більше. Вчорашня розкіш стає сьогоднішньою необхідністю. Якщо колись ви могли добре жити у трикімнатній квартирі з одним автомобілем і одним настільним комп’ютером, сьогодні вам потрібен п’ятикімнатний будинок із двома автомобілями і комплект айподів, планшетів і смартфонів.

Неважко було переконати індивідів хотіти більше. Жадоба легко приходить до людей. Великою проблемою було переконати колективні інститути, такі як держави й церкви, слідувати за новим ідеалом. Тисячоліттями суспільства намагалися стримувати індивідуальні прагнення й приводити їх у стан сякої-такої рівноваги. Було добре відомо, що люди хочуть для себе більше й більше, однак коли пиріг мав фіксовані розміри, соціальна гармонія залежала від обмежень. Жадоба була поганою рисою. Сучасність перевернула світ. Вона переконала людські колективи, що рівновага значно страшніша, ніж хаос, а оскільки жадоба живить розвиток, це хороша сила. Відповідно сучасність надихала людей хотіти більше і руйнувала застарілу дисципліну, що стримувала жадібність.

Викликана такими підходами пристрасть значною мірою задовольнялась капіталізмом вільного ринку, що й було однією з причин, чому ця конкретна ідеологія стала настільки популярною. Капіталістичні мислителі раз по раз заспокоюють нас: «Не турбуйтеся, все буде гаразд. За умови розвитку економіки невидима рука ринку потурбується про все інше». Таким чином, капіталізм освятив ненаситну й хаотичну систему, що росте стрибками та обмеженнями, причому ніхто не розуміє, що відбувається і куди ми так поспішаємо. (Комунізм, який також вірив у розвиток, думав, що він може запобігти хаосу й диригувати ростом за допомогою державного планування. Однак після початкових успіхів він фактично здався перед метушливою кавалькадою вільного ринку.)

Нападки на капіталізм вільного ринку нині популярні в інтелектуальному порядку денному. Оскільки капіталізм домінує в нашому світі, ми справді повинні докласти чималих зусиль, щоб зрозуміти всі його недоліки, поки вони не призвели до апокаліптичної катастрофи. Однак критика капіталізму не повинна змусити нас заплющити очі на його переваги й досягнення. Досі він добивався чудових успіхів — принаймні якщо ігнорувати потенціал для майбутнього екологічного краху і якщо вимірювати успіх в одиницях виробництва й розвитку. У 2016 році ми можемо опинитися в сповненому стресів хаотичному світі, однак пророцтва Страшного Суду з колапсом і насильством не матеріалізувалися, тоді як скандальні обіцянки постійного росту й глобальної кооперації виявилися виконаними. Хоча ми часом переживаємо економічні кризи й міжнародні війни, у довготривалій перспективі капіталізм зміг не лише перемогти, а й утримати в руках голод, епідемії і війну. Тисячі років священики, рабини й муфтії пояснювали, що люди не можуть контролювати голод, епідемії і війну власними силами. Потім прийшли банкіри, інвестори й промисловці і за двісті років змогли все це зробити.

Тож сучасна угода обіцяла нам безпрецедентну силу — і обіцянку було виконано. А як щодо ціни? Сучасна угода очікувала, що, отримавши силу, ми забудемо про смисли. Як люди впоралися із цією вимогою, що охолоджує ентузіазм? Підкорення їй могло легко привести до похмурого світу, позбавленого етики, естетики й милосердя. Однак фактом є те, що людство нині не лише значно могутніше, аніж будь-коли, воно також більш мирне й готове до співпраці. Як людям це вдалося? Як моральність, краса й навіть милосердя виживають і процвітають у світі, позбавленому богів, раю і пекла?

Капіталісти знову радо покладаються на невидиму руку ринку. Однак рука ринку не лише невидима, вона ще й сліпа, і сама по собі ніколи не врятувала б людське суспільство. Дійсно, навіть сільський ярмарок не може жити без допоміжної руки бога, короля чи церкви. Якщо все продається, включно із судами й поліцією, то довіра випаровується, кредити зникають і бізнес занепадає. Що ж тоді врятувало сучасне суспільство від колапсу? Людство було врятоване не законом попиту й пропозиції, а радше розвитком нової революційної релігії — гуманізму.

Розділ 7. ГУМАНІСТИЧНА РЕВОЛЮЦІЯ

Сучасна угода пропонує нам силу за умови, що ми відступимося від своєї віри у великий космічний план, який надає смислу нашому життю. Однак коли ви детально переглянете цю угоду, то знайдете хитру статтю, яка залишає певну шпарину. Якщо люди якимось чином зможуть знайти смисли без пов’язання їх з певним великим космічним планом, то це не вважатиметься порушенням контракту.

Ця шпарина стала спасінням сучасного суспільства, оскільки неможливо підтримувати порядок без смислів. Великий політичний, мистецький та релігійний проект модерності полягав у віднайденні смислу життя, що не коріниться в певному великому космічному плані. Ми — не актори в небесній драмі, і ніхто не турбується про нас і наші справи, тож ніхто не