Читати книгу - "Діалоги"

218

Про цю «хитру винахідливість» — ще Софокл у т. зв. «гимні людині» (Антігона, 332—362).

219

Погані звичаї — то не просто недруги, а люті вороги» (Св. Амвросій).

220

Мова про «перший тріумвірат» — союз Помпея, Цезаря і Красса.

221

Пор. у Горація: «Vis consili expers mole sua ruit» — бездумна сила обвалюється під своїм же тягарем (Оди, III, 4, 65).

222

Претура — друга після консулату вища державна посада в Римі (див. також прим. 4 до Щасл.) (в електронній версії — коментар 72. — Прим. верстальника.). Катон був претором у 52 р. до н. е.

223

Адамант — особливо твердий метал, сталь або сплав, досл. (з грец.) «непереборний».

224

Мова про перехід Ксеркса через Геллеспонт (див. прим. 18, Спок.) (в електронній версії — коментар 144. — Прим. верстальника.).

225

Лат. iniuria — кривда; contumelia — образа. Різниця між цими словами — в самій етимології: кривда — це щось проти-правне (in-iuria), щось таке, що завдає реальної шкоди, за що карає закон; від образи ж, хоча реальної шкоди не зазнаємо, наче надуваємося (tumere), дратуємось, надто — при «образі гонору» (Сенека, щоправда, пов’язує слово «contumelia» з «contemptus», зневага). Отож ображатися — значить опускатись до рівня того, хто ображає, робити йому честь: «…чия образа нас засмучує, того похвала, неминуче, — звеселяє», — скаже Сенека наприкінці XIII розділу.

226

Ганьбі (turpitude) протиставлені «virtus» (чеснота) і «honestum» (достойність).

227

Деметрій Поліоркет (той, хто бере в облогу міста), син Антігона Одноокого, амбітний полководець і завойовник; у 307 р. до н. е. зайняв Мегари, а згодом Афіни; з 294 р. — цар Македонії; в 285 р. при Кілікії зазнав поразки в битві з коаліцією держав, зокрема, Птолемея і Селевка.

228

Стільбон — філософ з Мегари (бл. 380—300 рр. до н. е.); цей же епізод Сенека подає і в «Листах» (9, 18—19); див. також у Діогена Лаертського (II, 112—113). Вислів «Усе моє — зі мною» приписують також філософові Біанту.

229

Мова про таблички (tabellae), щось на зразок бухгалтерських книг, де лихварі записували імена боржників, суми боргів та відсотки.

230

Александр Македонський завоював Вавилон у 331 р. до н. е.; Публій Корнелій Сціпіон Африканський Молодший здобув Карфаген у 146 р., а Нуманцію — в 133 р. до н. е.; галли увірвалися в Рим у 390 р. до н. е.

231

Ні надією не живе, ані страхом. — Ось що про це словенський поет Франце Прешерн: «Те, чим я жив, — надію й страх, — / Пустив блукати по світах, / І в серці порожньо: волію / Вернути страх, а з ним — надію» (див. прим. 23, Щасл.) (в електронній версії — коментар 91. — Прим. верстальника.).

232

У Горація, про стоїчну міць Риму, — в поетичному образі: «Так дуб алгідський: іноді б’є по нім / Дзвінка сокира, він же, підрубаний, / Наснагу й стійкість непохитну / Навіть од вістря того черпає» (Оди, IV, 4, 57—60).

233

В обідньому покої (triclinium) довкола стола (mensa) були три ложа: найнижче, середнє, найвище; найповажнішим гостям виділяли, звісно, найвищі місця.

234

Те, що бачимо уві сні, за Лукрецієм, — це лише «порожні подоби речей» (simulacra inania somni).

235

Див. вище, прим. 14 (в електронній версії — коментар 225. — Прим. верстальника.).

236

Марсове поле — майдан за стінами Рима біля Тибру, місця для гімнастичних та військових вправ.

237

У творах римських авторів часто знаходимо свідчення про обвали поверхових будинків та веж (про це, зокрема, Горацій в оді про золоту середину (II, 10).

238

Див. прим. 16, Коротк.

239

Аттал — ім’я Аттала (так називали себе пергамські царі) стало символом багатства й розкоші. Останній пергамський цар Аттал у 133 р. до н. е. заповів своє царство римському народу як своєму спадкоємцю.

240

Див. прим. 55, Коротк.; упорядник спальні — кубікулярій («cubiculum» — спальня), водночас двірський управитель, був переважно відпущеним на волю рабом.

241

Знову ж виразна ремінісценція зачину другої книги поеми Лукреція: солодко, осягнувши спокій, споглядати чужі, спричинені глупотою, бідування; у Сенеки навпаки: на тлі чужих безглуздих клопотів — солодко споглядати погідну ясність свого спокою.

242

Небесна сфера, за тодішніми уявленнями, обертається довкола Землі зі сходу на захід; підхоплювані тим рухом небесні тіла (Сонце, Місяць, планети) рухаються водночас своїми орбітами — у протилежному напрямку; зорі — найвіддаленіші.

243

Див. «Листи», 59, 16: «Душа мудреця — наче той обшир, що понад місяцем: там завжди помірне сяйво».

244

Епікурейський мудрець — протилежність до «зайнятої людини» (homo occupatus): осягнення найвищої насолоди вимагає повного спокою; Сенека протиставляє ліниву бездіяльність пересічної людини наполегливій праці мудреця над своїм досконаленням. «Бездіяльні» в Епікура — й боги: вони, десь у міжсвітах (intermundia), втішаються своїм спокоєм, байдужі до людських справ.

245

Поранений гладіатор міг під час бою звернутися до глядачів з проханням пощади (missio); ті ж або погоджувалися, даючи відповідний знак — великим пальцем догори (як і нині, коли щось схвалюємо), або — донизу, що означало «добий!» (confice!).

246

Див. прим. 8, Спок. (в електронній версії — коментар 134. — Прим. верстальника.)

247

Якесь огидне морське чудисько (vervex marinus); про того «барана» згадує лише Пліній в «Природничій історії» (IX, 44), називаючи його «морським розбійником».

248

Корбулон — Гней Доміцій Корбулон, консул (39 р. н. е.), переможець германців і парфян