Читати книгу - "Мистецтво брехні, Агата Задорожна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я почала відступати, не розуміючи, що взагалі діється. У лабораторії стало темно, як у справжньому підвалі – жодних променів місяця, що були такими яскравими раніше. Тільки темрява і Санен, що підступав все ближче і ближче.
Його рука вже була за кілька волосин від моєї голови, а в ній було пусто, як ніколи. Жодного закляття, жодної дії – я заклякла і просто стояла, очікуючи на вірну смерть чи каліцтво.
Та я навіть не встигла примружити очі, коли сталося кілька подій водночас. Перш за все, Нозері зашипів і опустив руки, але не встиг зробити й кроку. Потім мене потягло в сторону, а за мить голова старого професора вже котилася підлогою під стіл.
Тіло стояло ще кілька митей, а після цього також похитнулося і впало.
Я повільно повернула голову, стикаючись поглядом із Ярошем. Його очі у темряві були ще чорнішими, із широкими, майже скаженими зіницями.
– Ти в порядку? – запитав він ледь стримано, стискаючи у руці меча. На сталевому лезі темніла кров і вже починала повільно скрапувати на підлогу, а я не могла відірвати очей від Ярошевого вмить побілілого лиця.
– …так, – ледь вичавила я, а тоді вловила краєм ока рух і миттєво повернула голову, вже піднімаючи руки для захисту.
Але це був тільки Нозері. Він нахилився і тепер тримав відрізану голову в руках, розглядаючи її так і так. А потім перевів розлючений погляд на ректора.
– Ти що наробив, Яроше? – запитав він повільно і тихо. А потім струсив відрізаною головою перед нами і запитав знову: – Що. Ти. Зробив? Як ми тепер з нього щось витягнемо?
Ярош всього мить дивився на Нозері, а потім перевів погляд назад на мене, і в ньому з’явилася якась твердість.
– Він напав на Таву, – припечатав Верес спокійно і обтер лезо меча об край своєї сорочки, а потім з металевим свистом заклав зброю назад у піхви. – Я не міг просто стояти.
Нозері вже ледь стримував злість, і навіть без світла я чітко бачила, як роздуваються його ніздрі.
– А магією скористатися ти не думав? А не різати йому голову? Він ж вже точно випустив дух! Боги живі і мертві, та мізки використовуй же хоч трохи!
Я бачила, як Ярош з кожним словом некроманта набував все серйознішого вигляду.
– Це не обговорюється, – зрештою рубанув він. – Я не міг дозволити йому дістатися Тави. Мали б тоді не три, а чотири трупи на руках.
А, то це все, що його цікавило. Я клацнула язиком і відвела погляд.
– Та все було б з нею нормально. Як, думаєш, вона вбила всіх тих бідолашних? Хто-хто, а вона здатна себе захистити. – Нозері грюкнув відтятою головою по столу і відвернувся, прикладаючи долоню до складки між бровами. – З Ївгою таких проблем би не було, – додав він стиха і злісно за кілька митей.
Я почула, як Ярош тихенько видихнув крізь зуби, але він нічого не сказав.
Тільки опустився навпочіпки до безголового тіла Санена і перевірив щось. Вочевидь, залишився задоволений результатом, бо встав і посунув до дверей. Вхопився за ручку, а потім обернувся до мене:
– Ходімо, Таво. Залишимо нашого поважного професора наодинці. Йому не завадить трохи подумати перед тим, як говорити.
Останнє було сказано точно не мені, і Ярош весь цей час пропалював очима дірку у спині Нозері, але той ніяк не показав, що почув. Вже тоді, коли я невпевнено підійшла до ректора, некромант махнув рукою, все ще не повертаючись до нас лицем.
– Забирайтеся вже! Бачити вас не хочу.
Я підтисла губи, але Ярош поряд тільки легко стенув плечима і перший вийшов в коридор. Ходьба в нього була легка, і він мало не присвистував, та я однаково бачила його напружену лінію плечей та стиснуту до білого щелепу.
Він так швидко злетів сходами, що я відстала від нього і наздогнала вже тоді, коли Верес прихилився до кам’яниці і дивився на зорі.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мистецтво брехні, Агата Задорожна», після закриття браузера.