Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

– Що ти робиш? - Запитала Єва ледве чутно.

– Я регенерую її дух, перероджую тіло, – відповіла Мати.

Квітка впливла у відкритий рот Вісім і пішла далі її прозорим тілом. Вісім забилася і засмикалася всередині створення. Єва спостерігала, як ноги її сестри сплелися в одне ціле, а пальці на ступнях витяглися в хвилясті пагони.

– …змінюю її на краще, – співала Мати.

Волосся старшої почало стрімко рости у всіх напрямках, закручуючи і звиваючись у вузли, прямуючи назовні.

– …зцілюю все, що завдавало їй біль…

Шкіра дівчини стала жорсткою та темною, вкрилася зморшками та потріскалася.

– …відтворюю її наново…

Руки витяглися і стали гілками. Пальці перетворилися на листя.

– Я змінила її. Вона еволюціонувала і увійде у цей світ по-новому. Тепер вона вільна покинути моє лоно.

Мати випустила перероджену Єву Вісім – тепер та стала чимось зовсім іншим, напівдеревом-напівлюдиною. Вісім повернулася до молодшої сестри, і її тіло заскрипіло.

- Вибач мені, - прошепотіла Єва-дерево. Крихітні бутончики пробивалися на вигнутих гілочках, що колись були волоссям Вісім.

«Я сплю і бачу сон, – подумала Єва. - Брежу, напевно, від болю. - Вона заплющила очі і згорнулася калачиком. – Так і помру тут, у Серці лісу».

Блискуча ложноніжка простяглася до дівчинки. Крижаними, слабкими, тремтячими руками вона взяла ложноножку і притиснула до своїх грудей. На дотик ложноніжка виявилася теплою.

Дихання Єви Дев'ять сповільнилося.

«Куди попрямує мій дух, коли я помру?» - Запитала Єва якось.

«Одного разу ти дізнаєшся, Єва, – сказав Ровендер. – Але гадаю, цей день настане не скоро».

- Рови, ти помилився, - прошепотіла Єва. - Сподіваюся, ти мене не забудеш.

«Незабаром побачимося, Матре, – думала вона. – Давай вирушимо у цю нову подорож разом». Вона вдихнула останній раз, відчуваючи, як хибка обвивається навколо її змученого тіла.

Розділ 32. Еволюція.

Єви Дев'ять здавалося, що вона відмокає у теплій ванні. Вона спробувала поворухнутися, але тіло не послухалося її. Очі дівчинки залишалися закритими, а в голові звідкись виникла розмита картинка: ніби її тримає якась жінка на руках.

"Я померла?" - спантеличено подумала Єва.

– Ні, – відповіла жінка. Єва постаралася зосередитись на її рисах обличчя і побачила легку усмішку – зовсім як на силіконовому обличчі Матр. Жінка прочісувала волосся Єви довгими пальцями, розплутуючи його, і з кожним рухом вони все більше втрачали колір. – Ти не вмерла. Ти, яка використовувала своє передсмертне дихання, щоб благати про спасіння життя іншого тепер зі мною. Я зцілю тебе.

«Зцілюєш мене? Як?

- Розплющ очі і побачиш, - відповіла жінка.

Єва розплющила очі і виявила себе всередині істоти, що світиться, всередині Матері. Як і в сестри, шкіра дівчинки стала прозорою, і крізь неї легко було розглянути зламані ребра та порвану легеню. Сяюча ектоплазма Матері текла навколо і всередині Євиного тіла, лікуючи його.

«У тебе… дроти в тілі, – зауважила Єва. – Разом з артеріями та венами».

- Це правда, - відповіла Мати. – Я химера. Істота, зібрана з різних тканин, машинної та живої.

"„Хімера". Це слово я знаю, – подумала Єва. – Ти щось на кшталт Матр?»

– Колись давним-давно я була звичайною машиною, запрограмованою творити нове життя, дбати про неї та випускати у світ. Але я змінилася. Я перетворилася, еволюціонувала, вийшла за межі того, що була раніше.

"Еволюціонувала". Єва глянула крізь прозору шкіру істоти. Зовні в темряві стояла на сторожі самотня постать Євидрєва. Стояла нерухомо.

«А мене ти теж зміниш? Чим я стану?

– Еволюція – це адаптація. Мутація. Виживання через прийняття твоєї реальності, що змінилася. - Мати несла Єву до зруйнованого Притулку. Зсередини істоти дівчинка бачила зарослі кімнати, так добре їй знайомі. - Ти цікава, мала. Ти вже еволюціонувала. Не схожа на свій вигляд і на тих, що я створила тут давно.

"Правда?"

Єва зазирнула в генераторну – те приміщення Притулку, де вирощувалися людські ембріони. Від кімнати залишилася лише купа сміття, де росли різні химерні рослини. У дверному отворі пурхали кілька дрейфозанів.

– Ти ближчий до своїх предків тим, що краще співналаштовано з навколишньою флорою та фауною.

«Ти про те, що я можу спілкуватися з Отто та деревами».

– Це співчуття, співчуття, яке я відчуваю у тобі. Такої енергії я створити не здатна. - (Серце Єви з кожним ударом виштовхувало біле світло, що розходилося по всьому її тілу.) - Ти співчуває іншим, і не важливо, хто або що вони - рослина, тварина, прибулець з космосу або робот.

"Матр".

- Так, і, як твоя Матр, я, як і раніше, живу тут, - продовжувала Мати. – Я, як і раніше, створюю життя і випускаю його у світ. Так завжди було для мене. І так буде.

Ти продовжуєш створювати нове життя? - Єва озирнулася на майже знищену генераторну. – Як?»

– Я дозволяю тутешнім істотам зробити те, що я зробила, – випити живої води, – відповіла Мати. - Первозданного розчину, з якого походять усі істоти.

Мати перенесла Єву на другий бік Притулку, під дах, що обрушився. Там, де раніше розташовувалися спортзал і теплиця, тепер був маленький ставок. зі свого ектоплазмового тіла і посадила її на березі ставка.

Єва потяглася і позіхнула, зовсім не відчуваючи болю. Якщо вже на те пішло, то дівчинка почувала себе так, ніби прокинулася після довгого сну. Шкірі повернувся звичний рожевий відтінок, але одяг і волосся стали абсолютно безбарвними. Дівчинка пройшлася пальцями по ребрах і глибоко вдихнула. Рани вилікувалися.

- Дякую, - сказала вона.

– Твою емпатію та співчуття треба підживлювати та вирощувати, – відповіла Мати. – Спробуй живої води та навчи інших адаптуватися до нових умов, як це зробила ти. Навчи їх, як процвітати у нашому заново придуманому світі.