Читати книгу - "Книга перша. У пошуках Дивли, LesykLab"

- Ти дала слово, що не станеш трощити це місце, - стривожено сказав Дзін.

- А ти сказав, що допоможеш мені вибратися, - зло посміхнулася Єва.

Вона повернулась і разом із Матр вибігла за двері. Страж-колонна пішов за нею.

Відразу відвідувачі музею почали розбігатися хто куди від безконтрольно сторожу, що розгулює. Єва подивилася на спуск, що веде до виходів: назустріч їм піднімався цілий загін гвардійців зі звуковими рушницями напоготові.

- Ага, сюди ніяк, - пробурмотіла Єва і витягла омніпод. - Це Єва Дев'ять. Чи можеш знайти інший шлях вниз?

– Вітаю, Єва Дев'ять. Радар сканує планування будівлі, – прощебетав прилад. – Збір інформації може тривати деякий час. Будь ласка, почекай.

– У нас немає часу! - Єва бачила, що гвардійці майже дісталися верхнього поверху.

- Тут взагалі є інший узвіз? - Запитала Матр, оглядаючи навколишню обстановку.

- Якщо тільки стрибати, - сказала Єва, заглядаючи за перила і прикидаючи відстань до підлоги. Потім вона обернулася до страж-колони і наказала: - Візьми нас обережно і стрибни, будь ласка, на нижній поверх.

Страж підняв дівчинку та робота, перемахнув через огорожу і твердо приземлився на три колоноподібні ноги. Він стрибнув точнісінько в середину експозиції тихоходок, перекинувши величезних підвішених звірів і розлякавши глядачів.

Здійснивши стрибок, велетень поставив Єву та Матр поряд. Судячи з звуків, взвод гвардійців зверху розвернувся і кинувся вниз.

– Вперед! - Закричала Єва, схопила Матр за руку і покотила її до заднього виходу. Вони розштовхували натовп і мчали до воріт. Біля самих дверей Єва помітила підкріплення королівської охорони, що поспішають зовні, і різко розгорнулася. – Сюди! - вигукнула вона і протягла Матр просто між велетнями ніг страж-колони. Тепер вони мчали до головного входу, але Єва бачила, що загін зверху спустився на перший поверх і стрімко наздоганяє їх.

- Я не зовсім впевнена, що це найкраще рішення, Єва, - сказала Матр крізь завивання мотора, що мчить її вперед на повній швидкості.

– Ще трохи! - Вигукнула Єва. Страж-колона продовжував слідувати за нею.

Вони майже вибігли через центральні двері Великої зали, коли Єва кинула погляд на спаскуртку, виставлену в бічному коридорі. Вона забарилася на порозі: кілька секунд – і вони опиняться по той бік дверей; кілька хвилин - і покинуть королівський палац; ще кілька мить - і загубляться в натовпі дивних жителів Соласа, прибульців з іншого світу.

І тут прямо перед нею і Матр виник Дзін.

- Досить, Єва Дев'ять, - сказав він, розмахуючи іншим пультом керування страж-колоннами. - У мене наказ королеви затримати вас обох для подальшого допиту. Відключи, будь ласка, свого вартового і поверни мені пульт.

Голова Матр оберталася навколо своєї осі, оцінюючи обстановку, що склалася: королівські гвардійці наступали з усіх боків.

- Перепрошую, сер, - сказала вона, - але я і моя дочка вільні йти, куди нам.

- Та не витрачай на нього час. Він просто брехун, - перебила її Єва, дивлячись на Дзина. - Ти мені збрехав!

- Я не брехав, - заперечив Дзін рішуче, склавши попарно безліч своїх рук. - Я сказав тобі, що посприяю всіма доступними мені засобами. Це передбачало моє прохання її величності про твоє звільнення. Але вона відмовила. Я вибачаюсь.

- Ну тоді і я приношу вибачення, - заявила Єва, примруживши на нього очі. Зовні загін королівських гвардійців з рушницями напоготові підіймався сходами до головного входу в музей. До вух дівчинки долинало клацання підборів по полірованому підлозі - це ззаду наближалася охорона. Не обертаючись, Єва прикинула, що вони десь у середині зали.

- Єва, не роби цього, - сказав Дзін. – Просто здайся.

- Страж-колона, - скомандувала Єва, - відбери у Дзіна пульт управління.

Очі у Дзина розширилися від страху, і він метнувся вбік від кігтистої лапи велетня. Пурхаючи по всій Великій залі, Дзін активував інші страж-колони і наказував їм відловити робота та дівчинку, а також знешкодити свавільного товариша. Єва бачила, як врізані в колони колоси відкривають сяючі очі і оживають.

По всій Великій залі лунали їхні протяжні гучні кличі: вони вивільнили свої величезні тіла з «футлярів» і напрочуд синхронно виступили вперед. Побачивши їх відвідувачі музею, що залишилися, в паніці кинулися в різні боки. У цій метушні королівські гвардійці розсипалися по залі і поступово збивались у купки навколо автоматичних велетнів. Ті ж попрямували до центру зали, руйнуючи все на своєму шляху.

Матр оцінила хаос, що панує довкола, і резюмувала:

- Зовні не вийти, Єва.

– Давай сюди! – Єва смикнула Матр у бік Залу артефактів.

Найближчий страж-колона наздогнав їх, переступив і обернувся, перегороджуючи подальший шлях. Єва та Матр проскочили між ніг гіганта. Інший страж замахнувся рукою в спробі зграбастати Єву, але промазав, і його пазурі глибоко встромилися в кахельну підлогу. Щоб уникнути зазубрених пазурів, Єва відпустила руку Матр, кинулася за нападника і встигла сховатися за вітриною з спаскурткою.

Велетень крутнувся, шукаючи свою здобич, і випадково впустив підвішений літальний апарат. Пристрій звисав з балок і здавався іграшкою поруч з величезним роботом. Канати, що тримають машину, полопалися один за одним, і вона впала прямо на вітрину поруч із Євою.