Читати книгу - "♡♡страсті-мордасті♡♡, Маїра Цибуліна"

 Після похорону я попрямувала на роботу. Адже тепер я - ланка суспільства, яка приносила користь, а не просто задарма дихала повітрям. У мене з'явилася мета в житті. І цьому я була дуже рада.

- Дівчата, швидше! - підганяв Карл моделей на подіум. - Тільки обережніше, не погубіть каблуки. Дивіться собі під ноги.                                                

- Карл! - гукнула я чоловіка.

- Що тобі, Доша?

- Я ніяк не можу розібратися, куди треба дивитися.

- Я ж тільки що сказав - під ноги!

- Але ти ж мене вчив тримати голову прямо, підборіддя вище. Зізнаюся чесно, я не зможу тримати голову прямо, до того ж ще дивитися собі під ноги. Так я точно спіткнуся і впаду.

- Досить гудіти, Доша. Іди швидше. Твоя черга.

 Я вийшла на подіум і відразу відчула на собі пильний погляд жінки, що заплатила за цей показ. Вона сиділа на шкіряному, червоному дивані і тримала в руці склянку з коньяком.

Здалеку мені здалося, що я бачу сорокарічну жінку в дивовижно-гарному костюмі яскраво-зеленого кольору, але наближаючись до неї все ближче і ближче, мені стало ясно, що я бачу жінку пенсійного віку. Просто вона добре збереглася. У цієї пані були нігті середнього розміру і темно-червоного кольору. Ось це так! Рефлекторно я сховала свої пальці в кулаки, щоб вона, бува, не помітила їх і не розсміялася мені в обличчя. 

У моєї бабусі, попри її вік, теж були доглянуті і нафарбовані нігті. Вона за ними слідкувала кожний день, роблячи різні ванночки по п'ятнадцять хвилин, додаючи туди або морську сіль для зміцнення структури нігтів, або ще якісь олійки; регулярно відвідувала салони краси, де за її ручками і нігтями займався відмінний фахівець. Словом, моя бабулечка проводила в салонах краси півдня, що дозволяло їй виглядати молодше на всі десять років.

Я ще раз уважно глянула на дивну даму. Щось знайоме мені було в її обличчі.

- Бабуся! - вигукнула я, трохи не впавши від подиву вниз. - Це ти?

Жінка уважно подивилася на мене. Я тим часом зійшла з подіуму і підійшла до неї.

- Та як ви смієте мене називати бабусею! - обурилася  пані Острофанова. - Та я на вас вашому начальству поскаржуся! Як таких невихованих приймають до таких елітних закладів?! Хамка!

- Бабусю, ти, що мене не впізнаєш? - вчепилася я за її руку. 

- Рятуйте! - заволала вона. - Вбивають!                                      

 На її крик прибігли Карл і Ірина.

 - Що трапилося, пані Острофанова? - звернувся Карл до моєї бабулі.

- Ця невихована дівчина мені нахамила! - тицьнула вона в мене своїм доглянутим пальчиком. - Обізвала мене старою!

- Бабусю, що ти таке кажеш? - не могла я ніяк зрозуміти, що з нею відбувається.

- Бачите, Карлос, вона знову за своє! - ледве стримуючи сльози від образи, забубоніла вона.

- Доша, не смій називати шановну пані Острофанову бабусею! - наказав мені Карл.

- А як мені називати мою рідну бабулечку? - обурилася я.

- Тебе звуть Дошею? - присмирніла трохи пані Острофанова. - Як мою внучку. Дивно!

- У цьому немає нічого дивного, бабусю, адже я і є твоя внучка Доша.

- Не може цього бути! Доша виглядає як облізла миша, а ти більше схожа на принцесу.

- Бабусю, це все справа рук Карла. Це він перетворив мене в ... Нехай він тобі підтвердить, на кого я була схожа, коли ми познайомилися.

- Точно, вона була, немов облізла миш, - відповів Карл.

- А як твоє повне ім'я? - продовжувала перевірку бабулечка, недовірливо примруживши очі.

- Євдокія.

- І на честь кого тебе так назвали? - стала мене допитувати моя бабуся, як командир гестапо своїх ув'язнених.

- На честь моєї прапрабабусі, тобто твоєї бабусі.

- Дошенька, невже, це ти? - здивувалася вона від такого неймовірного відкриття. - Мила моя, прости ти мене, стару каргу, за те, що тебе не впізнала! - обійняла мене бабулечка.

- Так ти з родини Острофанових? - здивувався Карл. - Це дійсно, правда, те, що ти багата? При нашій першій зустрічі ти це говорила мені, але я не повірив. Вирішив, що ти хочеш хоч трохи себе підняти в моїх очах. А це виявляється правдою! Так навіщо тобі працювати вішалкою і трясти своєю симпатичною попкою на подіумі з самого ранку, якщо ти можеш собі дозволити нічого не робити?!

- Байдикуванням себе не прогодуєш, - розумно відповіла я йому. - Ти що забув, що я випурхнула з-під батьківського крильця. Я більше не годуюся з холодильника Острофанових!

- Ти що зробила, Дошенька?! - здивувалася моя бабуся.

По ходу вона ще не знала. Мої предки ще не встигли на мене поскаржитися їй.