Читати книгу - "Блакитне полум'я, Тетяна Гобатюк"

- Можеш деактивувати закляття. Ми тут надовго. – помічаю, що Оксана виглядає знесилено і дихає якось надломлено. – Що трапилося?

Вона робить кілька пасів руками і вогняні смерчі зникають. Нове плетіння огортає її коконом і в наступну мить переді мною стоїть упевнена в собі жінка без натяку на втому.

- Все добре. – відказує вона. – Куди далі?

- Сюди. – притягнув дружину за талію до себе та повів у потрібний коридор.

Зала засідань – це прорубана прямо у скелі печера, шлях до якої проходить через лабіринт. Дорогу знають лише старішини та вожак. У центрі – круглий кам’яний стіл із одинадцятьма такими ж кам’яними стільцями. На стінах – кілька запалених факелів для освітлення. Ніяких вікон, дверей чи балконів. Навіть охорона чергує лише на підлітній зоні. Все, цілком секретно та таємно.

Як я і підозрював, рада нас уже чекала на чолі із Каземіром. Одинадцять недружелюбних поглядів втупилися у наші постаті, щойно ми спустилися сходами у печеру.

- Ну ви лише погляньте! – Одразу вигукнув обурено Каземір. – А я вам що говорив? Він таки притягнув сюди свою шльондру.

Ментально відчув як Оксану огортає гнів. Відверто кажучи, я і сам ледь стримував самоконтроль. Каземір обов’язково схватить від мене по пиці, проте не тут і не зараз.

«Я розберусь.» – посилаю заспокоюючу думку натомість. Магиня мовчить.

- Я вимагаю поваги до моєї законної дружини. Наш шлюб благословила сама Отіс і ніхто із вас не в праві ставити його під сумнів.

Кілька секунд дракони розглядали наші ритуальні татуювання перш ніж Теоман, найстарший із ради, набрав в легені повітря, готуючи промову. Каземір, тим часом, завбачливо заховався у тінь скелі.

- Це все так. Але законність вашого союзу не скасовує існуючих законів. Людям суворо заборонено відвідувати Ель-Пуаро і знати про раду старішин. І ти, Ельдар Аліосман, син Тамерлана і нащадок Вартана, як ніхто про це знаєш. – промовив суворо Теоман.

- Точно так само, як і обирати нового вожака без смерті іншого. – повернув я йому суворий погляд. Старішини стурбовано почали перешіптуватися і кидати в сторону Каземіра гострі погляди.

- Нам повідомили про твою... гм… непросту ситуацію. – замнувся Теоман. – А в час війни, яку ти і твоя безвідповідальність, розв’язали, у нас не було вибору. Не було часу плекати надії на твоє одужання чи смерть. Народу Мусіми потрібен вожак. Сильний, сміливий, здатний захистити наше плем’я. – стукнув палицею по підлозі старий дракон.

- Сильний та сміливий. – повторив я глузливо. – І саме тому ви обрали наслідника роду Еймазан. – Кивнув у сторону тіні, з якої лише боязко зиркала пара драконячих зрачків.

- У Каземира є мирний план. – твердо промовив Свардогор, ще один із старішин.

- Та невже! – мої брови поповзли вверх. – Дуже цікаво послухати. – і склав руки на грудях.

- Це стосується лише вожака та ради. – прошипів голос із тіні.

- Ну так я тут! – розвів насмішливо руками.

- Ельдаре! Досить влаштовувати сцени. – прогримів суворо Теоман. – Ми не для цього тебе сюди покликали.

Серйозно поглянув на дракона, даючи зрозуміти, що ігри скінчилися і я уважно слухаю.

- У нас є інформація, що синат магів засудив твою дружину до страти. Вони готові не починати війни, якщо ми видамо її їм. – продовжив старішина. – я машинально напрягся всім тілом та стиснув руки у кулаки.

«Все буде добре.» – донеслася до мене хвиля ніжності та заспокоєння від дружини.

«Я не дозволю.» – твердо поглянув у її очі. Оксана ніжно усміхнулася самими кутиками вуст.

- І ментальний зв’язок встановлено. – констатував Мурат, наймолодший із старішин. Я лише кивнув йому у відповідь і знову повернув погляд на Теомана.

- Отже це і є ваш «мирний план»? – старі дракони почали переглядуватися, а я, прочитавши в їх очах сумнів, продовжив. – Ви вирішили пожертвувати мною. Тому так поспішили з переобранням вожака.

- Ельдаре, твій батько... – почав Тамерлан, проте я обірвав його напів слові.

- Загинув за вас.

- Так. Проте він, хоча б, залишив спадкоємця на відміну від тебе! – підвищив голос старішина, а я опустив очі. Тут мені заперечити немає чим.

- Але ж у нас колись будуть діти. – подала голос моя мила, про присутність якої всі, здається, уже і забули.

- Ти їй не сказав. – набатом пролунали слова Мурата. Він сьогодні як ніколи спостережливий.

«Що ще ти мені не сказав?» – поглянула стривожено Оксана.

- Дракони, – заговорив Тамерлан, озвучуючи мій вирок. – народжуються лише у драконів. Потрібне яйце. Людські жінки не можуть завагітніти і виносити яйце, бо у них немає аватари.

Я всім тілом відчув, як натягнулися сердешні струни моєї полум’яної квітки.

«Світло моє, ти тут?» – у відповідь лише тиша і холод.

-  Зважаючи на ваші… – обвів нас рукою Тамерлан. – обставини, може пощастити і у вас народиться людське дитя. Проте навіть попри мізерність цього шансу, людина ніколи не стане на чолі драконячого плем’я. Такий закон. – він негучно стукнув посохом, завершаючи свою промову.