Читати книгу - "Зниклий герой, Рік Рірдан"

— Ні, — промовила вона. — Я часто не розумію настрою або рішень свого чоловіка, однак навіть для Зевса це занадто параноїдально. Я не можу збагнути, чому він був таким наполегливим і переконаним. Це... несхоже на нього. Будучи тільки Герою, я, може, і погодилася би з його рішенням. Але я також і Юнона.

Її постать замерехтіла, і Джейсон побачив броню під простими чорними одежами: накидку з козячої шкіри — символ римського воїна — поперек бронзового плащу.

— Юнона Монета, так мене колись називали. Юнона — Та, Що Попереджає. Я була охоронцем держави, покровителькою Вічного Риму. Я не можу сидіти склавши руки, коли нападають на нащадків моїх людей. Я відчула небезпеку в цьому священному місці. Голос...

Вона завагалася.

— Голос сказав, що мені слід прийти сюди. У богів немає того, що ти назвав би свідомістю, так само як і снів, але цей голос звідкілясь узявся — лагідний і наполегливий. Він попередив мене, сказав прийти сюди. Отже, у той самий день, коли Зевс зачинив Олімп, я вислизнула геть, не сказавши йому про свої наміри, щоб він не зміг мені перешкодити. І прийшла сюди, щоб усе з’ясувати.

— Це була пастка, — припустив Джейсон.

Богиня кивнула.

— Я занадто пізно зрозуміла, наскільки швидко заворушилася земля. Я виявилась навіть дурнішою за Юпітера — рабиня своїх власних поривань. Саме так усе сталося вперше. Мене полонили велетні, і моє ув’язнення почало війну. Зараз наші вороги повстають знову. Боги можуть перемогти їх тільки за допомогою найвеличніших наявних героїв. А та, кому служать велетні... Її неможливо перемогти взагалі — тільки тримати сплячою.

— Я не розумію.

— Незабаром зрозумієш, — промовила Гера.

Клітка почала стискатися. Завитки спліталися дедалі щільніше. Постать Гери затремтіла, наче полум’я свічки на слабкому вітрі. З клітки Джейсон побачив, як на краю басейну збираються якісь постаті — незграбні гуманоїди з горбатими спинами і лисими головами. І якщо очі його не дурили, то в кожної було більше однієї пари рук. Ще він чув вовків, але не тих, яких бачив з Лупою. З їх виття він зрозумів, що це інша зграя — голодніша, агресивніша, жадаюча крові.

— Поспішай, Джейсоне, — промовила Гера. — Мої наглядачі наближаються, а ти починаєш прокидатися. Мені забракне сил, щоб з’являтися перед тобою, навіть у снах.

— Чекай, — сказав він. — Борей сказав нам, що ти граєш у небезпечну гру. Що він мав на увазі?

Очі Гери дико блиснули, і Джейсону стало цікаво, чи справді вона зробила щось божевільне.

— Обмін, — промовила вона. — Єдиний спосіб здобути мир. Ворог сподівається на наш поділ, і якщо ми залишимося розділені, нас знищать. Ти — мій дар на знак примирення, Джейсоне, міст, що допоможе подолати тисячоліття ненависті.

— Що? Я не...

— Я не можу розповісти тобі більше, — промовила Гера. — Ти прожив так довго тільки тому, що я забрала твої спогади. Знайди це місце. Повернися туди, де все почав. Твоя сестра допоможе.

— Талія?

Картина почала розчинятися.

— Прощавай, Джейсоне! Остерігайся Чикаго. Там на тебе чекає найнебезпечніший смертний ворог. Якщо тобі судилось померти, то від її руки.

— Хто вона? — випалив він.

Але постать Гери розпливлась, і Джейсон прокинувся. Його очі розплющилися.

— Циклопи!

— Овва, сонько.

Пайпер сиділа позаду нього на бронзовому драконі, тримаючи його за талію, щоб він не втратив рівновагу. Лео сидів попереду й керував. Вони спокійно летіли зимовим небом, наче нічого й не траплялось.

— Д-Детройт, — заїкнувся Джейсон. — Хіба ми не робили вимушеної посадки? Я гадав...

— Усе гаразд, — сказав Лео. — Ми втекли, але тебе добряче стукнули по голові. Як почуваєшся?

Голова Джейсона пульсувала. Він пригадав завод, як спускався з кладки, як якесь створіння нависло над ним — обличчя з одним оком, величезний кулак — а потім в очах потемніло.

— Як ви... циклопи...

— Лео розірвав їх на шмаття, — сказала Пайпер. — Він був неймовірним. Він може викликати вогонь...

— Та то пусте, — випалив Лео.

Пайпер розсміялась.

— Замовкни, Вальдес! Дай мені розповісти. Годі вже тобі.

І вона розповіла, як Лео самотужки переміг родину циклопів; як звільнив Джейсона і помітив, що циклопи відроджуються; як Лео замінив електронну схему дракона і знову підняв їх у небо, саме тієї миті, коли на заводі пролунало ревіння циклопів, жадаючих помсти.

Джейсон був вражений. Здихатися трьох циклопів з одним лише поясом для інструментів? Непогано. Не те щоб йому було лячно слухати, як близько він наблизився до смерті, але почувався він через усе це жахливо. Він вступив просто в засідку і цілий бій провів непритомним, тоді як його друзі захищались самотужки. І який з нього ватажок?

Коли Пайпер розповіла йому про іншого хлопця, якого начебто з’їли циклопи, того, з фіолетовою футболкою, що розмовляв латиною, голова Джейсона ледве не вибухнула. Син Меркурія... Йому здавалось, що він знає того хлопця, але імені не пам’ятав.

— Отже, я не один, — сказав він. — Є й інші, такі як я.

— Джейсоне, — промовила Пайпер, — ти ніколи не був один. У тебе є ми.

— Я... я знаю... але Гера щось казала. Мені наснилося...

Він розповів їм, що бачив і що сказала богиня в клітці.

— Обмін? — перепитала Пайпер. — Що це означає?

Джейсон похитав головою.

— Але небезпечна гра Гери — це я. Тільки пославши мене в Табір напівкровок, здається, вона порушила якесь правило, щось таке, що може спричинити катастрофу...

— Або врятувати нас, — з надією промовила Пайпер. — Та частина про сплячого ворога нагадує ту жіночку, про яку розповідав Лео.

Лео прокашлявся.

— Щодо цього... вона начебто з’являлась до мене в Детройті, у калюжі відходів з туалетних кабінок.

Джейсон не був певен, чи правильно все розчув.

— Ти сказав... туалетні кабінки?

Лео розповів їм про величезне обличчя на заводському подвір’ї.

— Не знаю, чи її взагалі неможливо вбити, — сказав він, — але туалетними сидіннями її не перемогти. За це я