Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 248
Перейти на сторінку:
пароплав. І спала з мене омана, зробився я старий та розсудливий. Справу мені треба завершити, а потім на хутір повертатися, у землі довбатися. Рідній плодючій землі. Не для мене ані Ізабелла, ані Італія. Селюк я, і все. Маю місце своє знати і на більше не зазіхати!

— Вибач, Ізабелло, не можу з тобою поїхати, але пам’ятати тебе буду вічно, — кажу їй і цілую її. Спокійно і остаточно.

Відчуваю, що плаче вона. Та і я заплакав. Так зі сльозами й розійшлися ми. Я до порту побіг. Знайшов там яхту генерала Суботіна.

— Пана генерала, швидше! — я на яхту стрибнув, а мене ад’ютант перестрів. Не пускає, гад такий. Ну, тобто, воно-то і його зрозуміти можна, бо я ж з оселедцем, рано-вранці.

— Хто такий? — і до револьвера лізе. Якось набридло мені, що револьвери на мене виставляють, та й роздратований я був.

— А щоб тебе! — схопив я його і кинув у море, а сам до каюти. Генерала будити. А він і не спав, сидів напружений, не розумів, що зі мною сталося. Коли побачив мене, підхопився і побіг. Машина поруч чекала, поїхали ми в найближчій відділок, узяли десяток поліцейських і поїхали на лиман. Ми туди, а звідти один екіпаж їде.

— Арештувати їх! — кричу. А там поранені люди Фіми Ширмана, розповідають, що бій їм дали бунтівники. Досі відстрілюються.

Коли ми приїхали, то люди Ширмана дачу вже узяли, тільки в одній кімнаті відстрілювався Іполит Михайлович. Але як побачив, що поліція прибула, то пустив собі кулю в лоба Ширмана і людей його арештували, так само, як і акторів усіх. До речі, Абрам з Леопольдом утекли кудись. Патлатий, який мені та Ізабеллі дошкуляв, на першому поверсі лежав. У крові весь. Не одну кулю на себе взяв. Бунтівники, вони затяті бувають. Не чекали кримінальники такого опору. У дворі два трупи лежало, у залі ще один, і на сходах. Це як не рахувати поранених. Онде і Куровський теж мертвий, і теж з кількома кулями в тілі. До останнього бився.

— Що тут відбувалося? — приголомшено спитав Суботін, мабуть, незвичний до таких картин.

— Бій цілий. Пане генерале, ідіть до підвалу і всі плівки, що там є, зберіть до одної. Та зробіть так, щоб жодна людина їх не побачила. Жодна! Свою ж справу я вважаю виконаною і відправляюся додому, — вклонився і пішов.

Не до Одеси, бо там мені робити не було чого, а геть від міста На найближчій станції сів у потяг і доїхав до Києва Звідти вже у Ромни. Знайшов там селян із Капітанівки, вони підвезли з доброї ласки аж на хутір, де мене зустріла Уляна Гаврилівна з собачками. Доповіла по господарству.

— А ви далеко були, Іване Карповичу?

— Далеко, Уляно Гаврилівно, далеко, — зітхнув я і зняв картуз, який мені давно вже муляв.

— Господи, а волосся де? — злякалася Уляна Гаврилівна, бо оселедець я зголив, щоб не було зайвих балачок, і став лисий, наче коліно.

— Відросте волосся, не хвилюйтеся.

Перевдягнувся і взявся за роботу, бо відчував, що варто тільки зараз мені лягти, як засумую я і засумую важко. Думав, день-другий мине, і попустить мене, але куди там. Чим далі, тим більше сум брав, хоч вий. Добре, що вже й осінь, роботи в полі багато, за все брався, щоб заморитися. Так працював, що ото вже по темному прийду і ніг не чую. А засну, і сниться дещо. Вранці прокинуся — і погано мені.

Десь за місяць прибув до мене ад’ютант Суботіна, вже полковник Штейнер. Прибув на машині з водієм.

Запросив я його до хати. Сам тільки головою кручу. Бо цей уже полковник, і в газетах написано було, що отримав орден Святого Георгія четвертого ступеня, а начальник його, генерал Суботін, так і взагалі орденом першого ступеня з рук самого государя нагороджений. Більшої слави годі й шукати в нашому Отєчєстві. Обурювалися дуже, особливо військові, за що це службовцям охоронного відділення такі нагороди, але пояснень жодних не надавалося.

— Вибачте, що приймаю в селянській хаті, але вже що маю, — кажу полковнику, а він озирається, помітно приголомшений.

Бо в мене селянська хата така, що і в місті далеко не у всіх будинки кращі. З дуба складена, під залізом, з подвійними вікнами, паровим опаленням!

— Чи не зволите поїсти з дороги?

— Можна, — каже полковник і кривиться. Мабуть, досі ображається, що я його тоді в море кинув. Але ж поспішав я, та й серце вже сум пік.

Уляна Гаврилівна швиденько стіл накрила, почастувала нас минтусами своїми. Їсть полковник і знову дивується.

— Як вам кухня провінційна? — питаю.

— В найкращих ресторанах так смачно не годують, як у вас! Невже калічка ця так добре куховарить? — питає полковник.

— Вона, все вона Золоті руки в неї.

— Вмієте, ви, Іване Карповичу, правильний вибір робити! — киває полковник, а я от дуже сумніваюся в цьому. Бо досі ж сниться мені дехто, і в серці неспокій страшний, по живому ріже.

Після обіду запросив я полковника до кімнати, яка мені за кабінет була Бо бачив, що приїхав він до мене не для того, щоб страви Уляни Гаврилівни вихваляти.

— Будь ласка, сідайте, — підсунув гостю фотель свій найкращий, а сам на стілець усівся. Полковник паузу деяку витримав, наче щоб урочистості надати.

— Що ж, Іване Карповичу, я прибув до вас із особистим дорученням генерала Суботіна і з метою подякувати вам за вашу роботу на благо Вітчизни і правлячого дому. Але перед тим ось лист від самого генерала.

Дістав конверт із кишені мундира, дав мені. Чекав, поки я прочитаю. У конверті красивим та строгим почерком було написано таке: «Вельмишановний Іване Карповичу. Хочу подякувати Вам за Вашу службу, яка виявилася надзвичайно важливою для всієї нашої держави. Ви врятували імперію від надзвичайної небезпеки, замисленої негідниками. Я дещо подивився з матеріалів, які вони готували, і мушу визнати, що це був би найбільш підступний та ганебний удар, який тільки завдавався нашій Вітчизні. Та дякувати Богові, що на світі є такі патріоти, як ви, Іване Карповичу. На жаль, ми не можемо нагородити вас відкрито, бо всі деталі цієї справи засекречені і не мають бути розголошені за жодних обставин. То ми нагороджуємо Вас секретно. Указом государя імператора вас уведено у дворянське звання,

1 ... 62 63 64 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"