Читати книгу - "Стражі Дзеркала , Yuleesi"

-Якого дідька?.. – вражено видала Ем, роззираючись довкола.

-Правильно мислиш, маленька, – пирхнув один із…Стражів? Нападників?

Пілот скрипнув зубами:

-Ти за «маленьку» зараз сам покоротшаєш.

-Не думаю, – озвався той самий владний голос.

Рубі зиркнула вгору. На товстій гілці дерева сидів чоловік років шістдесяти, вбраний у шкірянку і джинси. Зі зверхнім виразом на обличчі він стежив за ними проникливими чорними очима, не пропускаючи жодної деталі.

-Якщо хтось і покоротшає, то це будуть втрати з вашого боку, – продовжив він. – Хто ви такі і чому бродите по моєму лісі?

Рубі не стрималася і пирхнула:

-Я завжди гадала, що Робін Гуд виглядає по-іншому.

Збоку хрюкнула від сміху Катрін.

-Хто ви такі? – ніяк не відреагував на її репліку чоловік.

-Люди, – буркнув Севен.

-А звідки мені це відомо? – парирував чоловік, переводячи на Стража Етелхарда погляд. – А раптом демони?

Не встигла Рубі поцікавитися у відповідь, хто він такий і звідки знає про демонів, як Наставник Алісдейр пирхнув:

-Авжеж, демони, які серед білого дня подорожують пішки через ліс, несучи багаж і зброю з місячним камінням!

-На ній не написано, з яким вона камінням! – Гаркнув чорноокий.

-На вас узагалі нічого не написано, – втрутилася Емілія. – Звідки нам знати, що і ви не демони? Чи не Одержимі?

-Хм, як правильно висловився ваш… колега, – у голосі чоловіка майнуло презирство, – серед білого дня? Навряд.

-Як добре, що ми це з’ясували, – засичала Рубі. – А тепер забирайтеся геть з дороги, нам іще довго йти.

Кілька хлопців, які оточили їхній загін, присвиснули.

-Тобі ще ніколи не намагалися вкоротити твого гострого язичка? – гмукнув чоловік.

-Тепер вони цього вже не розкажуть, – саркастично озвалася Ернандес. – Бо вони намагалися, а я вкорочувала.

Почулися здавлені хихикання.

-Он як? – промовив чорноокий і в одну мить опинився на землі перед Стражницею. – Як тебе звати?

-Навіщо вам це? – холодно озвалася Рубі, відступаючи. – Я…

-Її звати Рубі, – по нервах дівчини різонув голос, якого вона точно не сподівалася почути.

Кілька чоловіків розступилося, і на галявину вийшов… Харпер.

-Ну, привіт, Рокована, – хихикнув він. – Не чекав тебе тут побачити. Що ти тут робиш?

-Ще раз ти її так назвеш, – почав Севен, – я…

-Зачекай, – Рубі поклала хлопцеві руку на плече. Обернулася до Харпера: – Що я тут роблю – це неважливо. А от що ти тут робиш – загадка.

Харпер побуряковів.

-Ти…

-Харпере! – гримнув безіменний наразі чоловік.

-Та що? – огризнувся той. – Вона перша…

-Взагалі-то, ні, – спокійно припечатав чоловік. – Ти перший. Крім того, ти що, мала дитина? Сором!

-Пробач, – буркнув Харпер, відвертаючись.

-Отже, ти її знаєш, – підсумував чоловік, проігнорувавши вибачення.

-Я усіх їх знаю, – пирхнув Харпер. – Окрім тієї малої, вперше її бачу.

-Як їй пощастило, – процідила Ернандес, зручніше перехоплюючи ножі.

Севен усміхнувся, обіймаючи її.

-Отже, Рубі, – замислено промовив чоловік. – То це ти залишила на згадку Харперові шрам на передпліччі?

-Ні, – відрубала Рубі. – Це був олівець.

-Он як? – її співрозмовник злегка підняв брови. – Ну, гаразд.

Тоді окинув поглядом їхню живописну групу і додав:

-Ходімо зі мною, запрошую в гості.

-Куди? – ожив Наставник Кормак.

-Та тут недалеко, – гмукнув чоловік, вже прямуючи непримітною стежкою.

Стражі нерішуче перезирнулися.

-Ну? – чорноокий обернувся до них. – Ідете чи ні?

-А хто ви такий? – раптом видала Адайн. – І як вас звати? Мені батьки казали, що до незнайомців не можна ходити в гості.

Чоловік розсміявся.

-Твоя правда. Давайте познайомимось. Рубі я вже знаю, хто ще є?

-Севен, – кивнув Страж.

-Пілот, – представився його друг.

Один за одним Стражі та Наставники називали свої імена. Зрештою, чоловік кивнув.

-Дуже приємно. А я Хосе. Хосе Касілья.

                                                        ***

-Чорт забирай, ти в це віриш?

Дівчата сиділи в маленькій затишній кімнатці на другому поверсі будинку. Щойно вони усі по черзі прийняли душ, позагорталися в рушники і посідали перед розпаленим каміном із чашками з какао в руках. Напій принесла якась тиха жіночка середнього віку, запитала, чи їм щось потрібно, і немов розчинилася в просторі. Адайн спала, втомившись за день.