Читати книгу - "Оповіді визволителя"

Тим, на чиїй пам’яті все це відбувалося, пояснювати нічого не потрібно. А у молодого покоління можуть виникнути питання: чи ж є хоч якийсь зв’язок між збитим у вересні 1983 р. південнокорейським лайнером і крахом Радянського Союзу в серпні 1991 року? І який стосунок до краху Радянського Союзу мало зниження цін на минулорічні хутряні коміри? Чи є тут хоч якийсь зв’язок?

Є зв’язок! Найпряміший.

1 вересня 1983 Радянська Армія, знищуючи порушника в повітряному просторі своєї країни, діяла абсолютно правильно! Однак у владі Радянського Союзу відбувався постійний, жорстокий і невблаганний негативний відбір. З кожним разом на чолі держави опинявся все більш і більш нікчемний і боягузливий вождь. Дійшло до того, що в листопаді 1982 року Генеральним секретарем Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу став якийсь Андропов Юрій Володимирович. За дурість і боягузтво його зневажали всі, навіть чекісти, з струнких рядів яких він походив.

У 1979 році Андропов, ще будучи головою КДБ СРСР, стояв на чолі групи членів Політбюро, які наполягли на введенні військ Радянської Армії до Афганістану. Щоб на таке зважитися, особливої хоробрості не потрібно було. І розуму також. Ось і зважилися. У відповідь народ Афганістану, спочатку неохоче і невпевнено, взявся за зброю. І вже більше ніколи її з рук не випускав. Афган розпався на безліч областей, контрольованих польовими командирами, які воювали не тільки проти радянських визволителів, а й між собою.

От тільки кожному дрібному вождеві необхідно було годувати своє військо. Гроші потрібні. Великі гроші. Вихід був знайдений. На просторах Афгану раптом маковим квітом буйно розквітло виробництво наркоти. Щоб наркоту збувати, потрібно розгорнути торгову мережу, метастази якої проникли до багатьох країн, перш за все — до Радянського Союзу. Це в свою чергу потягнуло за собою підкуп прикордонників, митників, великих партійних начальників. Процес пішов.

Затяжна війна без будь-якої надії на перемогу мала безліч наслідків, і всі вони були негативними — перш за все, для Радянського Союзу. Війна зірвала людські маси з величезних територій Афганістану і жбурнула в табори біженців до сусідніх країн. Ці табори незабаром стали розсадниками міжнародного тероризму, замішаного на релігійному фанатизмі самого крайнього спрямування. Зараза ця розповзлася сусідніми країнами і усім світом.

А тим часом товариш Андропов впевнено розчищав шлях до трону. Дорвавшись до верховної влади, він розгорнув по всій країні боротьбу за трудову дисципліну. За його наказом міліція, а також особи в цивільному з Луб’янського відомства і їхні добровільні помічники, в народі іменовані стукачами, в робочий час влаштовували облави в кінотеатрах, лазнях, магазинах, на ринках і просто на вулицях. Зупиняли чоловіків і жінок, вимагали документи і пояснення, чому вони не на роботі. Своїм тупим поліцейським мозком товариш Андропов не зміг втямити, що людину можна ланцюгами прикувати до самоскида чи до бульдозера, до верстата чи підйомного крана, можна під конвоєм водити до сортиру і під конвоєм повертати на робоче місце, проте змусити людину продуктивно працювати неможливо, коли немає у неї стимулів, коли немає інтересу і резону працювати наполегливо і цілеспрямовано.

Економічні проблеми країни Андропов намагався вирішити поліцейськими методами. Він вимагав підвищувати відповідальність керівників усіх ступенів і рангів за прийняті рішення, однак на себе ніякої відповідальності не брав. У нього не вистачало хоробрості навіть для того, щоб особистим розпорядженням знизити ціни на торішні, нікому не потрібні валянки, що залежалися. Рішення такої важливості приймалися тільки всім складом Політбюро, щоб відповідальність «розверстати» на всіх.

5

І ось 1 вересня 1983 радянський Су-15ТМ завалив південнокорейський лайнер.

Армія — сторожовий пес держави. Коли в будинок вдерся злодій, хороший пес на нього кидатися не буде. Злодій може забрати все, що йому сподобалося, однак піти пес йому не дозволить. Лиш тільки злодій попрямує до дверей, ласкавий песик з’явиться з-під столу і ввічливо вищириться: порву, не випущу!

Саме так діяла система ППО СРСР 1 вересня 1983 року. Поки лайнер знаходився в повітряному просторі країни, йому пропонували здійснити посадку на радянський аеродром для розгляду, навіть вели попереджувальний вогонь, проте не збивали. А лиш тільки порушник попрямував до виходу, перехоплювачі ППО не дозволили йому піти безкарно.

Як мали б чинити вожді Радянського Союзу, отримавши повідомлення про те, що трапилося? Дуже просто. Негайно, в ту ж хвилину треба було опублікувати заяву уряду СРСР: наш повітряний простір порушив іноземний літак, на вимогу здійснити посадку не реагував, наказом уряду СРСР літак збитий! Уряд Радянського Союзу заявляє, що кожний порушник, який не підкорятиметься законним вимогам, буде збитий при спробі уникнути покарання за свій злочин.

Від уряду Південної Кореї слід вимагати пояснень, вибачень, покарання винних і матеріальної компенсації за витрату палива, боєприпасів і льотного ресурсу, витрачених на знищення порушника.

Наступного дня слід оголосити, що при захисті священних рубежів нашої Батьківщини відзначилися генерали і офіцери Радянської Армії, всі вони представлені до високих державних нагород. Батьківщина знає своїх героїв. Батьківщина їх не забуде!

6

А товариш Андропов перепудився. Насамперед він наказав повідомити, що ні він сам, ні його мудрі соратники по Політбюро про долю літака нічого не знають. Знають тільки те, що літак, порушивши повітряний простір Радянського Союзу, благополучно і без перешкод цей простір покинув, а вже потім «зник з екранів».

Це повідомлення було злочином Андропова проти Радянського Союзу. Радянські вожді, Андроповим очолювані, заявили світу буквально наступне: порушуйте наш повітряний простір, літайте над ним без дозволу по кільканадцять годин, перетинаючи його вздовж і поперек, вас ніхто не зачепить. Ось бачите, порушник бовтався в нашому небі стільки, скільки хотів, пішов безкарно, його ніхто і пальцем не зачепив. А що з ним сталося далі, знати не знаємо.

І коли вже почав брехати, то стій на своєму. Однак збрехавши, товариш Андропов відразу ж розколовся. Андропов відразу змінив свідчення. При цьому сам Андропов під телекамери не вийшов. Він виштовхнув на сцену начальника Генерального штабу Маршала Радянського Союзу Огаркова:

поясни світовій пресі, що це взагалі-то твоїх рук справа і справа рук твоїх підлеглих. Андропов і вся очолювана ним держава на ймення Союз Радянських Соціалістичних Республік від відповідальності за вчинене ухилилися. Нехай армія відповідь тримає: йди, песик, поясни розгніваним корешам потерпілого, навіщо ти злодію дупу покусав.

Генеральний штаб — мозок армії. І ось начальник генерального штабу збройних сил великої держави, ніби на педраді школяр, який нашкодив, виправдовується перед нахабними журналюгами з ворожого світу: так у нас на Камчатці випробування нової зброї проходили; американці, знаючи про це,