Читати книгу - "Напівдикий"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Гус киває головою.
— Мій вплив мінімальний, Селіє. А я вже казав раніше, що для розбудови справжнього Альянсу нам потрібні численні представники всіх магів: Білих, Чорних і навіть Напівкровних. Але ті Чорні, з якими я вже розмовляв, не виявили зацікавленості. Вони не вірять у спільну боротьбу разом із Білим відьмацтвом. Кажуть, що самі битимуться з Ловцями, якщо ті на них нападуть. Я їм розповідаю про вже загиблих Чорних магів, але… — він знизує плечима. — Чорне відьмацтво не цікавлять спільні справи, армії або альянси.
Селія заперечує:
— Але ж ти долучився до нас, і Ван, а тепер ось Габріель. Тож деякі Чорні маги таки прислухаються.
Ґус повертається до Габріеля й запитує:
— Чому ти тут, Габріелю?
— Бо я з Натаном.
— А якщо Натана вб’ють або він піде звідси?
— Якщо він піде, то я теж піду. Якщо ж його вб’ють… — Габріель дивиться на мене, — тоді не знаю…
Ґус каже:
— Нам потрібен той, хто міг би залучити до нашої справи інших Чорних магів. Але я не знаю більше жодного Чорного мага, який би приєднався до нас лише тому, що тут є Натан, — дивиться мені в очі. — Він не Чорний чаклун. — Чорні проблиски в його очах мерехтять, та я не відвожу погляд.
Ґус просто расистський сноб. Їх повно у світі відьмацтва.
— Що ти тоді пропонуєш, Ґусе? — запитує Селія.
— Щоб залучати Чорних магів, нам потрібен хтось, кого вони поважають, хто є уособленням усього Чорного.
— І хто ж це такий? — цікавиться Ван, ледве стримуючи усмішку. — Я дуже розчарована, що ти не вважаєш такою мене.
Ґус усміхається теж.
— Вибач мені, Ван, але тебе завжди сприймали як таку, що вкрай охоче прагне співпрацювати не тільки з Чорними магами, а навіть із фейнами.
— Отже, ти маєш на увазі когось із тих, що представляють «стару Чорну гвардію»? — Селія зітхає й розкуйовджує своє наїжачене волосся. — Меркурія, мабуть, для цього згодилася б?
— Так, вона… — починає говорити Ґус.
Але його перебиває Ван:
— Меркурія мертва.
— Її вбили Ловці?
— Ні. Вбили… ми, — вона не зовсім упевнено показує рукою на Несбіта, Габріеля й мене. — 3 метою самооборони, поспішу додати. Меркурія залишила мені ось цей сувенір, — Ван повертає обличчя до світла, демонструючи опіки. — Але, навіть якби вона була жива, мені важко уявити Меркурію в Альянсі. Для неї тут не було б жодної користі, жодної… почесті. І це зрозуміло. Є кілька Чорних магів, що можуть зрівнятися з Меркурією у своїй могуті: Лінден, Делл, Суав… Але всі вони мислять подібно до неї. Всі найпотужніші Чорні не матимуть найменшого бажання ризикувати тим, що мають, заради того, щоб воювати разом із нами. Всі, крім одного. На щастя, він наймогутніший серед них, — вона переводить погляд на мене, проте я й так уже відчував, що все до цього йде.
— Маркус? — запитую я.
— Якщо приєднається він, є шанс, що долучаться й інші, — каже Ван.
Ґус шкірить зуби.
— Якщо приєднається він, нам більше нікого й не треба.
— То саме тому я тут, саме тому ви хотіли, щоб я вступив у Альянс: щоб якось затягнути сюди й Маркуса?
— Ні. Я хотіла залучити тебе, бо ти прекрасний боєць, — каже Селія. — І я б не хотіла тут бачити Маркуса. Бо через нього виникне забагато проблем із Білими в Альянсі.
— І з тобою, Селіє? — цікавиться Ван.
Селія не відповідає, але їй є над чим замислитися.
— Натан залишив позаду минуле й долучився до нас. Ми всі повинні так учинити, якщо хочемо чогось досягти, — наполягає Ван.
Селія й далі мовчить.
Я кажу:
— У будь-якому випадку не уявляю його з нами.
— Але чи не хотів би ти спробувати його переконати? — запитує Ван.
— Ну…
— Ні. Ми цього не узгоджували, — Селія обводить усіх поглядом. — Маркус — убивця. Він замордував занадто багато Білих магів. Повстанці з цим не змиряться.
— Вони не змиряться з поразкою, — заперечує Ван. — А завдяки Маркусу Альянс може досягти успіху. Так, він убив багатьох Білих магів, але й Чорних магів він також убив чимало. І найголовніше те, що він убив безліч Ловців. І всі це знають. Можливо, Маркус не до вподоби Білим повстанцям, але понад усе вони прагнуть перемоги, адже в разі поразки пощади від Соула ніхто не дочекається. Маркус допоможе їм здобути перемогу.
Селія каже:
— Я можу й без нього створити армію. Ми на це здатні. Так, потрібно трохи часу, але…
— Та ти ж сама хвилину тому казала, що ми повинні атакувати негайно! І я згодна: якщо ми не зупинимо Джессіку зараз, нам буде щораз важче боротися з нею. Скільки ти маєш справжніх бійців, Селіє? — запитує Ван.
— Альянс уже налічує майже сотню. Я треную найбільш придатних і…
— Скількох ти можеш вислати вже сьогодні на бій із Ловцями?
Селія випинає губу й зиркає на мене.
— Просто зараз? Дуже мало.
— А саме? — наполягає Ван.
— Разом зі мною, Натаном, Габріелем… дев’ятеро.
Ґус хитає головою.
— Тренування проходять добре, однак вони ще не готові зараз воювати. Наймолодші, ті, що володіють відповідними Дарами, стануть за кілька місяців добрими воїнами…
— Ми не матимемо кількох місяців, якщо Ловецька армія зростатиме, — каже Ван. — І якщо ми плануємо створити нове суспільство, новий порядок, то мусимо бути готові вибачати минулі злодіяння й рухатися вперед.
— Але ж…
— Ні, Селіє. Усі маги мають отримати шанс, навіть Маркус. Якщо він пізніше порушить наші правила, це вже інше питання, але за минулі злочини ми впровадимо амністію.
Ґрейс каже:
— Це заведе нас у глухий кут. Ми мусимо проголосувати. По одному представнику від кожної частини Альянсу: Біле відьмацтво, Чорне відьмацтво, Напівкровні й Напівкодові. Несбіте, ти голосуєш за Напівчорних, а Еллен — за Напівбілих. Селія — за Біле відьмацтво, Ван — за Чорне, а ти, Натане, — за Напівкодових.
— Хто за? — запитує Ван.
За столом підносяться вгору руки.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Напівдикий», після закриття браузера.