Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мобі Дік або Білий кит 📚 - Українською

Читати книгу - "Мобі Дік або Білий кит"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мобі Дік або Білий кит" автора Герман Мелвілл. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 198
Перейти на сторінку:
отой… отой… — не можучи дошукатися слова, він руками показав, як відкорковують пляшку. — Як отой… отой…

— Як штопор! — скрикнув капітан Ахав. — Так, Квіквегу, в нього настромляно хтозна-скільки погнутих та покручених гарпунів! Так, Дагу, струмінь у нього великий, наче ціла копа пшениці, і білий, наче стос нашої нентакітської вовни після щорічного стрижіння овець. Так, Тештіго, він стріпує хвостом, наче то розірваний клівер у шквал. Стонадцять чортів! Хлопці, ви бачили Мобі Діка! Мобі Діка! Мобі Діка!

— Капітане, — мовив Старбак, що доти разом зі Стабом і Фласком споглядав свого командира в дедалі більшому подиві, але врешті у нього, видно, сяйнула думка, яка трохи прояснила йому всю загадку. — Капітане, я теж чував про Мобі Діка… Чи це не Мобі Дік зоставив вас без ноги?

— Хто це тобі сказав? — вигукнув капітан; а тоді, помовчавши трохи, додав: — Так, Старбак, так, дорогенькі мої, це Мобі Дік зоставив мене без щогли, це він нагородив мене оцим мертвим цурпалком, що на ньому я стою. Так, так! — зойкнув він гучно, жахливо, по-тваринному, наче поцілений у серце лось. — Так, так! Це той проклятущий кит мене знівечив, навіки зробив з мене нещасного кульгавого каліку! — Потім, знявши вгору обидві руки, він виголосив, наче страхітливу клятьбу — Так, так! І я гнатимусь за ним чи за мис Доброї Надії, чи за мис Горн, чи за норвезький Мальстрем, чи в саме пекло, але не облишу погоні. Задля цього вас і найнято, хлопці! Щоб ганятися за цим Білим Китом по всіх морях та океанах світу, аж поки він пустить угору струмінь чорної крові й вирине догори черевом! Що ви скажете на це, хлопці? Згода, так? Ви, як глянути, не боягузи.

— Так, так! — загорлали гарпунники й матроси, підбігши до схвильованого старого. — Гострімо очі на Білого Кита! Гострімо списи на Мобі Діка!

— Спасибі вам, — чи то крикнув, чи то проридав капітан. — Спасибі вам, хлопці! Стюарде! Піди принеси великий дзбан грогу. А чого це в тебе такий кислий вид, містере Старбак? Ти не хочеш полювати на Білого Кита? Тобі не стає відваги на Мобі Діка?

— Мені стане відваги на його криву щелепу чи хоч би й на щелепи самої Смерті, капітане, коли буде треба для нашого діла; але я наймався добувати китів, а не мститися за свого командира. Навіть якщо ви помститеся за себе, скільки барил лою дасть вам ваша помста, капітане? Небагато буде варта вона на нашому нентакітському ринку.

— Нентакітському ринку? Ет! Та підійди ближче, Старбак. Для тебе треба копнути трохи глибше. Хай усе на світі оцінюють на гроші, хай усю земну кулю обернуть у банк та вимостять гінеями — по три на кожен дюйм, — і тоді, дозволь тобі сказати, тут моя помста матиме більшу ціну!

— Він б’є себе в груди! — прошепотів Стаб. — До чого б це? Стугонить дуже гучно, але якось глухо, наче вони в нього порожні.

— Мститися нерозумній тварині! — вигукнув Старбак. — Це якесь божевілля! Хіба вона свідомо, умисно вас покалічила? Так гніватись на безсловесну істоту, капітане, — мені це видається блюзнірством.

— Ну, слухай далі. Ще трохи глибше копну. Все те, що бачать наші очі, хлопче, — це тільки паперова машкара. Але в усьому, що б не сподіялося — в усякій справжній, безперечній події,— з-під цієї тупої, безглуздої машкари прозирає щось невідоме, але розумне. Коли хочеш завдати удару — бий не по тій машкарі, а крізь неї! Як може в’язень дістатись на волю, коли не проломить муру? От для мене Білий Кит і є тим муром, що загородив від мене світ. Іншим разом я думаю, що поза тим муром немає більше нічого. Але і його з мене досить. Це величезний гніт для мене, я бачу в ньому жорстоку силу, і ту силу живить і зміцнює незбагненна злість. Ось це незбагненне я й ненавиджу насамперед, і чи це сам Білий Кит, а чи він тільки знаряддя тієї сили, байдуже: я виллю свою ненависть на нього. І не кажи мені про блюзнірство, хлопче: я й самому сонцю дав би відкоша, якби воно зневажило мене. Бо якби сонце могло це зробити, то й я зміг би дати йому відсіч, і так воно й справедливо, бо над усіма створіннями в природі панує дух змагання. Та навіть не той дух керує мною, хлопче. Хто є наді мною? Правда не визнає меж. Не дивись на мене! Безтямний погляд тупака ще нестерпніший, ніж уп’яті в тебе очі нелюда! О, о, ти червонієш і бліднеш! Моє завзяття розпалило в тобі гнівний жар! Та слухай, Старбак: на сказане зопалу не можна зважати. Є такі люди, що запальні слова з їхніх вуст — невелика образа. Я зовсім не хотів тебе розсердити. Забудь! Он поглянь на оті варварські пики, поцятковані засмагою — на оті живі, трепетні картини, намальовані сонцем. Ці поганські леопарди ні на що не зважають, нікому не моляться, а живуть, почувають, — і не шукають, не допитуються, чого в їхніх жилах кров така гаряча. Поглянь на нашу команду, брате, на нашу команду! Хіба вона не вся заодно з Ахавом у цьому ділі? Глянь на Стаба: він сміється! А он той чілієць? Аж прискає, як згадає про Білого Кита. Ти не встоїш один серед цієї бурі, Старбак — один, наче тонке деревце! Та й нащо? Зваж сам. Допоможеш уполювати одного кита; чи для Старбака це таке велике диво? Це ж один кит, і більше нічого. То невже найкращий китобій на весь Нентакіт пастиме задніх, коли он кожен матрос уже хапається за брусок — гострити списа? А, бентежишся, бачу! Хвиля й тебе підхопила!.. Ну, кажи, кажи! А, а, мовчиш, та й мовчанка твоя промовляє за тебе. (Вбік). Вдихнув, вдихнув те, що я видихнув зі своїх роздутих ніздрів. Старбак уже мій, тепер він не зможе опиратись мені, бо то був би вже бунт.

— Господи, помилуй мене — і всіх нас! — прошепотів Старбак.

Проте Ахав, зраділий, що помічник своїм завороженим мовчанням ніби висловлює згоду, не дочув ні того пророчого шепоту, ані тихого сміху звідкись із трюму; не дочув він і віщого завивання вітру в снастях, і глухого лопотіння вітрил, коли їхні гордо випнуті груди на мить опали. Бо Старбакові похнюплені очі знову спалахнули впертістю, властивою життю, і підземний сміх завмер, і вітер знову повіяв, надувши вітрила, і судно, гойдаючись, попливло далі. Ох, попередження й остороги! Чому ви не зостаєтеся з нами, а зразу

1 ... 62 63 64 ... 198
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мобі Дік або Білий кит», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мобі Дік або Білий кит"