Читати книгу - "Таємниця Кутузовського проспекту"

— Думаю, у цьому пункті ми погодимося з проханням експертів, ставки підвищимо, — підсумував Шинкін. — А от як вирішимо з децентралізацією?

— Я проти, — сказав «Гризлов» з Дніпропетровська. — Я згоден з висловленою осторогою: може початися сварка між своїми.

Проголосували: пропозицію Сорокіна забалотували.

Повернулися до його доводів значно пізніше, коли Чека заарештувала директора Єлисеєвського гастроному Соколова й почала полювати за керівником московського торгу Трегубовим; той тримався, як міг, — усе-таки голова ревізійної комісії ММК, депутат Верховної Ради Росії; у розмові з посланцем Шинкіна з прикрістю сказав: «Ідіотство якесь, справді! Начебто я про себе думаю! Я ж раб плану, мені щодня треба Угорщину нагодувати! Так, так, саме так — Москва за кількістю населення майже як ціла країна! А звідки брати товар?! Спробуй не забезпечити місто ковбасою та меблями — зразу на килим! От і доводиться крутитись! Тому ткни, у того візьми — спробуй інакше, одразу вилетиш з крісла! Система робить з людей злочинців»…

Тоді — на другій всесоюзній конференції Управління, що зібралася в П’ятигорську, — Сорокін запропонував сміливий проект:

— При тому, що молодші брати роблять своє діло, і роблять його дуже добре, за нових умов треба переорієнтувати роботу моїх експертів… Розцінки на нейтралізацію чужих знову підвищились, і ми не можемо не підняти ставки — спокій нашої роботи вартий того… Але я запропонував би різко збільшити розцінки на придбання нових друзів у Системі — до мільйона карбованців! Куди легше контролювати ситуацію згори, ніж рубати засохлі сучки знизу… І тріску багато, та й чужих очей предосить…

— Мільйон — не штука, — погодився Шинкін, — зрештою наш чистий прибуток становить чотирнадцять мільярдів… І все це вкладається у відтворення, мертвим вантажем не лежить… Скількох людей згори доведеться зарядити?

— Не менше як п’ятдесят, — відповів Сорокін. — Я готовий захищати цю цифру з олівцем у руці…

Шинкін тоді засміявся:

— З олівцем не треба, «Спиридонов». Навіщо грифелем папір псувати? Сліди можуть лишитись… Ти ж у кишені сонячний комп’ютер носиш, на ньому й доведи…

П’ятдесят мільйонів Сорокіну виділили, заперечив один лише «Азілов» з Самарканда: «Гроші будуть практично безконтрольні, не дуже, звичайно, великі, але все-таки з копійки карбованці робляться».

Шинкін здивувався:

— Пропонуєш, щоб «Спиридонов» у міністрів та секретарів обкомів розписки брав? Так, мовляв, і так, мільйон одержав, служу Радянському Союзу?!

…На минулорічній зустрічі, коли екстрено з’їхалися провідні члени керівництва Управління, Сорокін поставив питання про те, кого слід вважати союзником, — у світлі зовсім несподіваних перебудовчих процесів, що розгорталися в країні.

— Так, звичайно, Система була, є й буде стрижнем нашого суспільства, — говорив він. — Оскільки народ здавна вихований так, що без дозволу першої особи — чи то країна, республіка, область, місто чи район — жодне діяння не може бути проведено крізь поверхи виконавчої влади, ми повинні беззастережно підтримувати апарат — лише в цьому запорука нашого благополуччя. Так, безумовно, Сталін винен багато в чому, він був надміру догматичний, безперечно, але те, що він зрозумів — «без залізної руки з цим народом не впоратись, одвічний варіант — диктатура, тобто реанімація абсолютної монархії, коли замість одного богопомазаника править двадцятимільйонна партія, але керована знову ж таки однією людиною, авторитетом» — робить йому честь; у цьому гарантія того, що ми ще повернемося до переосмислення цієї особистості в усіх її протиріччях… Хто стане нашим головним противником? Це тепер ясно: кооперативний рух, тендітна мрія громадянина Бланка, тобто Ульянова-Леніна… На щастя, наші друзі у Системі за останні місяці навчилися силовим прийомам демократичної боротьби: вони не тільки задіяли Міністерство фінансів з його антикооперативним пресом, а й кинули проти цих діячів керовані ними засоби масової інформації… Вони не закривають кооперативи — не треба різких поворотів; вони просто ставлять їх у таке становище, коли краще самим закрити діло, поки живі й цілі.

Коли ряд видань тепер без упину обговорює суми заробітків кооператорів — а на фоні нашого традиційного убозтва це викликає до них, звісно, ненависть найширших верств населення, — можна не боятися їхнього піднесення. Ми виходили і поки що й досі виходимо з того, що при всій допустимій колотнечі Система зможе зберегти саму себе і не піддасться кооперативним «риночникам», бо реальна поява вільного ринку в цій країні означає кінець нашої діяльності.

Хто ще виступає проти кооперативного руху? «Демократичний фронт»? У них немає серйозної програми. Ліві групи? Вони підтримують кооператорів, але ліві не страшні доти, поки роз’єднані і борються один з одним за честолюбне лідерство. Звичайно, «Пам’ять» могла б стати дуже надійним партнером, ненависть її до кооператорів невтримна, бо ті кинули виклик общинній доктрині, проголосивши примат діяльності Особистості, якби не шалений захист ними ідей фашизму, абсолютної монархії і досить безкультурний антисемітизм…

«Азілов» з Узбекистану вигукнув:

— Який там фашизм, монархія та антисемітизм?! Вони ненавидять усіх, крім росіян! їхній лемент уже зробив своє: наша активність у Прибалтиці блокується місцевими колегами! Думаєте, цього не станеться у нас, у Середній Азії?! У Закавказзі?! На Україні?! Підтримуючи їх, Система може опинитися в межах Московії! Вони ж неосвічені і позбавлені пристрасті до бізнесу! Вони не розуміють, що всі залізничні артерії, що зв’язують нашу економіку із Заходом, проходять через Україну й Білорусію! А там також пробудилася національна свідомість, і цьому багато в чому посприяло саме лементування «Пам’яті»…

«Азілова» підтримав «Арсен».

Як завжди, гостроту пристрастей зняв Шинкін:

— Здавалося б, — він усміхнувся, — я мусив би перший виступити проти того, щоб працювати з «Пам’яттю»… А я, навпаки, таку ідею підтримую… Справді, ця група робить багато дурниць, зате вона фанатична, а це тепер бажано… Як і те, щоб шукати винуватих за розвал економіки серед чужих, і аж ніяк не в самих собі. Це приваблює до них юрбу, а з юрбою жарти погані: в армію забривають саме юрбу… Отож, я спробував би з ними попрацювати…

Підвести до них піддатливих учених і публіцистів, цивілізувати їх, перенести напрямок головного удару з євреїв на кооператорів і тих економістів, що відстоюють ідею ринку, немислимого без кооперації та особистостей… А нам ні те, ні те не потрібне… Отже, поки що не будемо приймати однозначного рішення… Винесемо це питання на черговий з’їзд, а грошенят я їм підкинув би, тільки з умовою, що керуватимуть їхнім