Книги Українською Мовою » 💛 Гумор » «Аристократ» із Вапнярки 📚 - Українською

Читати книгу - "«Аристократ» із Вапнярки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "«Аристократ» із Вапнярки" автора Олег Федорович Чорногуз. Жанр книги: 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 123
Перейти на сторінку:
то на плечі, то хапаючи когось за голову чи за руку, а коли, нарешті, їм починає світлішати і вони, здається, знаходять своє місце, воно виявляється зайнятим.

Карла Івановича захопила його почесна місія. Він наче повернувся у вчорашній день, який завжди здається трохи кращим, ніж був насправді. Бубон навіть підтягнувся і став молодшим. Жінки впливають на чоловіків так само, як креми і пудра на жінок: хоч не роблять їх молодшими, але надають моложавого вигляду.

«Ех, якби, шановний, винайти невидимку, — мріяв по-школярськи Бубон. — Я зумів би до них підійти впритул і записати на магнітофон їхній шепіт. Цікаво, про що сучасна молодь шепочеться?» Та Карло Іванович був уже в тому віці, коли мрії до нього приходять так само рідко, як до підстаркуватих знаменитостей коханки. Він вважав себе людиною серйозної професії, а тому безглузду мрію про невидимку відкинув геть. Так відкидають лише їжака, на якого несподівано натикаються під власним ліжком…

Бубон важко зітхнув. Йому хотілося швидше вийти на завдання, а тому нетерпляче чекав сигналу від Адама. І він незабаром пролунав.

— Єва тільки-но вийшла з дому і попрямувала в район Києво-Печерської лаври, — повідомив Адам по телефону.

Карло Іванович натяг на голову свій фетровий зім'ятий капелюх, поклав у кишеню металеву коробку з монпансьє від кашлю і задишки під засекреченою назвою, що читалася ззаду наперед, як прізвище винахідника («Кетібос»), і попрямував до виходу.

— Карлушо, куди ти? — запитала його Мацеста Єлізарівна, як учителька учня, що намагався непомітно вискочити із класу.

— Піду провідаю Адама, моє серденько, — сказав він заздалегідь придумане пояснення.

— А що з ним?

— Десь протягло.

— Не бреши. У тебе, Карле, це не виходить. Я тебе бачу наскрізь…

Карлу Івановичу така зіркість дружини не дуже сподобалася, і він на мить розгубився:

— Можеш перевірити!

— Це нижче моєї гідності, — гордо мовила Мацеста Єлізарівна. — В молодості не перевіряла. Не вистачало тільки на старість це робити.

Карло Іванович щез у проймі дверей, як тінь на світлому екрані.

На вулицю він вийшов замаскований, переодягнувшись ще у під'їзді, але, на наш погляд, зробив це передчасно, бо Єва його й так не знала. На голові у Бубона був берет, а на носі — темні окуляри, які він ніколи не носив навіть на Південному березі Криму. З плечей звисав двобортний японський плащ, один бік якого скидався на колір футболок львівських «Карпат», другий — на пригорілу манну кашу. Хлястик перевернути забув, і тому він світився, як зелений шматочок, освітлений сонцем, на жовтому тлі. В одній руці Карло Іванович тримав свій важкенький портфель, набитий «Бухгалтерськими відомостями», в другій — парасольку у вигляді більярдного кия, тільки на добру половину обрізаного.

— Тепер чорта лисого впізнають, — заспокоїв себе Бубон і викотився на Хрещатик, де, здавалося, кілька піхотних дивізій ніяк не могли вишикуватися в колони і піти маршем в одному напрямку.

Йти було важко, люди маневрували, як паровози в депо, і це навіть спокійного Бубона виводило з себе. Він котився тротуаром, не забуваючи про перехожих і свої лікті, що були красномовніші за всякі слова. Вимиті широкі тротуари виблискували, наче коридор «Фіндіпошу» зранку. Накрапав дощ. Він не дуже сподобався Карлу Івановичу, а ще більше йому не сподобалися поливальні машини, що раптом вирвалися звідкись, ніби колона мотопіхоти, і дали одночасно кілька черг по тротуару. Тато Карло ледь врятував свої вельветові штани й ноги, несподівано для самого себе стрибнувши за кіоск із гуцульськими сувенірами.

Повз нього промчала зграйка дівчаток з вереском і сміхом, які, наче переганяючи обгортки від морозива й цукерок, пострибали прямо по воді, тримаючи в руках босоніжки. Карло Іванович вийшов із-за прикриття і непомітно прилаштувався за Євдокією Карапет, що йшла зі своєю улюбленою величезною господарською сумкою. «Такі сумки переважно носять працівники громадського харчування та продавці продовольчих магазинів», — подумав Бубон. Хоч Карло Іванович з матусею Карапет особисто не був знайомий, але вона на нього почала діяти негативно. Він зміряв її кілька разів презирливим поглядом, бо йому здалося, що Карапет навмисне перекривляє його ходу. Бубон не міг витерпіти такого відвертого знущання і шуснув у темний під'їзд. Цього разу не з метою конспірації, а на знак німого протесту.

РОЗДІЛ VIII,

в якому розповідається про френологію, сватання, генерала Чудловського, його пса Цербера, про рай і пекло, «морського вовка», дивовижні порти, «гастрономічний день» і несподіваний спалах столового ножа з нержавіючої сталі

— Ну, як, докторе? — запитав Грак Сідалковського, вийшовши з електрички.

— Якщо вірити такій науці, як френологія, то я повністю згодний зі Стратоном Стратоновичем. Ви, Грак, далеко підете. І закінчите, як Бонапарт, десь на Лені…

— На Єлені, — поправив Сідалковського Грак.

— То великий Наполеон на Єлені, а ви, Грак, невеликий, тому на Лені. Не перебивайте, будь ласка. Так-от, якщо вашу біографію писатимуть слідчі, то я вже сьогодні певний: до вас приїде пані Віленська. Торбина на сухарі буде. Сухарі, гадаю, теж. До речі, ви які, Грак, любите сухарі: чорні чи білі, з питльованої? Я повинен про це на всяк випадок знати. Зося, мабуть, теж згодом горітиме таким бажанням.

— Йдіть ви до біса, Сідалковський. Вам нічого говорити. У мене таке враження, що ви інколи ведете мову, яка не має ні найменшого логічного розвитку. Ви говорите так, для красного слівця. Що вам в голову стрельне, те й паляєте.

— Слухайте, Грак! Ви ще не проведені наказом, — нагадав йому Сідалковський. — У вас ще є всі шанси десь на периферії бичкам хвости вузликом зав'язувати.

— Помиляєтесь, докторе. Наказ уже надрукувала Маргарита Ізотівна. На суботу я із Стратоном Стратоновичем їду по рибу. До Барінова…

— Хто такий Барінов?

— Директор рибгоспу. Знайомий Стратона Стратоновича.

— Отже, я не помилився, ви, Грак, далеко підете. Таких зупиняють тільки слідчі органи.

— Що ви з мене злочинця робите? Я нічого поганого не вчинив.

— Правильно. Не вчинили! Але, думаю, колись вчините. Я вже вам казав — у вас щось є. Я теж вірю у френологію. З таким, як у вас, обличчям, каже Стратон Стратонович, благородним не будеш.

— Саме тому ви мене охрестили Наполеончиком?

— А ви вже й про це знаєте? Я не питаю, хто вам сказав, але заздалегідь вдячний тому. Я радий, що цей влучний постріл не приписали комусь іншому.

— А чому ти, докторе, думаєш, що я обов'язково покінчу на Лені?

— Тепер ви, Грак, мені ще більше починаєте подобатися, — сплеснув руками Сідалковський, оцінюючи його вміння так природно переходячи на «ти». — Я від вас у захопленні. Скажу чесно, я вас, Грак, люблю.

1 ... 62 63 64 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги ««Аристократ» із Вапнярки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "«Аристократ» із Вапнярки"