Читати книгу - "За браком доказів"

— Чого тобі, Бренне? — неприязно гарикнув Ґюннар Маркюссен. — Ти мені муляєш очі частіше, ніж свої поліційні прокурори.

— А ти уникнув би цього, якби твої підлеглі відповідально виконували свої обов’язки.

Маркюссен скрушно зітхнув.

— Що цього разу?

Я почав розповідати про розмову з Еспеном Твайтом. Маркюссен слухав, не перебиваючи, занотовував ключові слова в своєму блокноті. Коли я закінчив, він похитав головою.

— Сусідська ворожнеча… От, можна подумати, саме вона змушує сусіда вбивати всю сусідську родину, га?

— Таке теж буває. Але я ще не закінчив. Марі Саннторв не раз перебувала в кризовому центрі через свого співмешканця-забіяку. Це теж дурниця, гадаєш?

Ґюннар Маркюссен нараз випростався на стільці.

— Як його звати?

— Не знаю!! Самі мусите з’ясувати. Мені відомо лише те, що торік його відлупцював Сіверт Саннторв.

Маркюссен мовчав. Мені здавалося, ніби він почувався присоромленим, але з виразу його обличчя важко було розпізнати.

— Як просувається справа з Ерікою Гансен? Коли я матиму протокол її допиту? — запитав я.

— Щойно поговоримо з нею. Поки не можемо її знайти.

— Як — не можете знайти? Я ж казав тобі, що вона в подруги.

— Уже ні.

— То, може, повернулася до себе додому?

Ґюннар похитав головою.

— Там її теж немає.

— У хрещеного батька не питали?

— Ні! Ельдар не бачив її уже давно.

— То найвищий час оголошувати Еріку в розшук!

Маркюссен завагався.

— Я говорив про це поліцмейстерові, але він вважає, що оголошувати в розшук ще передчасно.

— Ясно… А з співмешканцем Марі Саннторв як бути? Як вважає поліцмейстер, чи треба перевірити ще й цей слід?

— Ми, звичайно проведемо необхідні слідчі дії, — сказав Ґюннар доволі сухо.

— Послухай себе, Ґюннаре! Ти говориш, мов якийсь PR-менеджер. Хіба не бачиш, що відбувається? Прокуророві геть байдуже до цієї справи, а тепер ще й поліцмейстер ухиляється від неї. Той чоловік не дурень, знає: усе, що трапилося в Далгаймі, рано чи пізно спливе нагору, а тоді йому буде потрібний цап-відбувайло. Ти дуже наївний, якщо сподіваєшся, що Ельдаром Нурайде все й обмежиться. Єдиною причиною, що ти й досі маєш роботу, є потреба в слухняному інструменті, який зуміє гарненько згорнути розслідування, не розганяючи великої хвилі. Щойно ти впораєшся з цим завданням, тебе позбудуться.

Скоцюрблена, сумна поза Ґюннара підказувала мені, що такі думки теж навідувалися до його голови.

— У тебе є лише один спосіб врятувати свою шкіру, — вів я далі, не дочекавшись відповіді.

— Який?

— Допомогти мені розплутати цю справу. Знайди справжнього вбивцю, і решту лайна всі миттю забудуть.

Ґюннар Маркюссен коротко реготнув.

— Проблема лиш в тому, що вбивця давно вже знайдений!

— Я провів немало годин з Маґнусом Саннторвом, — не відступався я. — Немає жодного сумніву, що чоловік недужий, але я ні разу не спостеріг за ним агресії, не відчув загрози.

— Він відрізав голову своєму братові. Дуже агресивна поведінка, — заперечив Ґюннар.

Я підвівся.

— Ти можеш зі мною не погодитися, Ґюннаре, але що ти втрачаєш, якщо спробуєш? Якщо я помиляюся, для тебе нічого не зміниться; якщо я маю рацію, обоє станемо переможцями…

Вечір був ніжний і м’який. Я стояв на східцях поліційної управи і вагався, чи зателефонувати Сюнне й покликати її на кухоль пива десь на відкритій терасі. Це було б гарною нагодою виговоритися, подумав я і раптом згадав, що вона досі в Осло. Та й моє авто стояло на підземній автостоянці Клостерґаражен, у центрі. Пиво почекає до іншого разу. Ще буде чимало теплих весняних вечорів, переконував я сам себе, добре знаючи, що в Берґені очікування гарної погоди не конче справджуються.

Замість того, щоб поїхати додому, я рушив у напрямку Воґсбюннена і далі до Саннвікена. На другому поверсі будинку, де мешкала Еріка Гансен, світилося, але перший весь поринав у темряві. Я дзвонив, гупав кулаком у двері — усе марно. Роздратовано шарпнув на клямку, і, на моє велике здивування, двері відчинилися.

Рекламні брошури, непрочитана кореспонденція розсипані в коридорі на підлозі, там же валялася поспіхом скинена пухова куртка, купа взуття хаотично громадилася у кутку. Я переходив з кімнати в кімнату. Усюди бруд і безлад. У кухні смерділо напівзогнилими рештками їжі. Підлога у спальні встелена одягом: футболки, блузки й спідня білизна. Дзеркало в маленькій лазничці досі намазюкане червоною помадою, вода в унітазі гидотного коричневого кольору.

Думка, що Еріка полишала дім супроти своєї волі, майнула краєм свідомості, а потім вкоренилася тривогою і вже не відпускала. Та водночас картина розрухи могла свідчити всього лиш про параною Еріки Гансен. Хтозна…

Уся ситуація мені аж ніяк не подобалася, але я не мав іншого вибору, як податися додому.

Карла бачила, як червоні габаритні вогники таксі зникли вдалині.

Тепер, коли сонце зайшло, усе тут мало зовсім інший вигляд. Те, що при денному світлі здавалося чарівним безладом і хаосом, стало схожим на тіні тролів. Він міг би принаймні поставити тут якесь освітлення, подумала вона, обережно пробираючись між залізяччям і мотлохом.

Двері ательє замкнені.

Карла подумки вилаялася і вернулася через двір до воріт, постояла в