Читати книгу - "Томасина"

— Ну добре, викладайте, з чим прийшли. Чим можу допомогти?

Трійця вишикувалася за ранжиром, як труби в органі, і речник, Х’юї Стерлінг, прямо запитав:

— Сер, як почувається Мері-Pya? їй вже краще? Зайти до неї можна?

І раптом Мак-Дьюї відчув нездоланну симпатію до всіх трьох. Просто дивно, як можна буквально за кілька секунд цілком змінити своє ставлення до людей. Йому доводилося бачити цих хлопчаків у місті, він приблизно уявляв, чиї вони діти і де живуть, та не дуже всім цим переймався. І ось тепер вони утрьох стоять тут перед ним.

— Мері-Pya дуже хвора, — похмуро відповів Мак-Дьюї. — Прийти до неї ви, звичайно, можете. Думаю, вона тільки зрадіє. Молодці, що не забуваєте про дівчинку, і правильно зробили, що спитали в мене дозволу.

— А ми й не знали, що вона так захворіла, — сумовито промовив Джеймі Брейд. — Я не бачив її від того дня, коли був похо…

Раптом він затнувся і замовк: Х’юї люто штовхнув його ліктем під бік.

— А інша кицька в неї є? — випалив Джорді.

Джорді був менший, і Х’юї лиш поклав руку хлопцеві на плече та сказав:

— Цить, Джорді, тихо, скоро сам усе побачиш.

І потім запитав у містера Мак-Дьюї:

— Кажуть, що вона не зможе говорити… навіть… навіть із нами. Це правда, сер?

Ветеринар відчув прилив симпатії до цього хлопця і подумав: чи не відплата це за те, що він щосили намагався зрозуміти світ дитинства, коли уже, щоправда, пізно? Він ніколи не розумів дитячої прямоти у підході до різних проблем, діти, на відміну від нього, уміли згладжувати гострі кути і нехтувати несуттєвими деталями.

Мак-Дьюї гідно оцінив уміння Х’юї Стерлінга поважати його почуття і здатність хлопця до співчуття — риси, яких хлопчак не стане проявляти перед першим-ліпшим дорослим. Так чи сяк, це був перший проблиск жалю до скутого рамками умовностей дорослого люду. Перед Мак-Дьюї відкрилось віконечко у світ, де дорослі були предметом обговорення, де визрівали домовленості та плани, як співіснувати з ними, попри їхню дивну, нерідко неправедну поведінку; виношувались наміри, як заволодіти не вельми шляхетними натурами дорослих, завдаючи при цьому їм самим якнайменше шкоди та уникаючи підводних каменів.

— Так, Мері-Pya втратила дар мови, — відповів Мак-Дьюї. — Ми сподіваємося, що це тимчасово і вона знову заговорить. Авжеж, сходіть до неї, розкажіть, чим ви займалися, згадайте щось таке, що їй буде цікаво почути. Якщо… якщо якимось чином Мері зможе відповісти чи говорити з вами, я був би вельми вдячний, якби хтось із вас одразу ж прийшов до мене і розповів це. Я був би дуже вдячний.

— Добре, сер, — кивнув Х’юї Стерлінг, — буде зроблено. Колись ми з татом ходили в море, і там наш човен перекинувся. Я розповім їй цю пригоду. Може, її це розсмішить.

Хлопчаки сиділи далі, нікуди не збираючись, і в містера Мак-Дьюї зародилася підозра, що істинна причина їхнього візиту — не Мері-Pya, а щось інше.

На мить він аж обурився такою хитрістю, йому дуже захотілося нагримати на малих хитрунів і виставити їх за двері. Але він стримався. У скорботному виразі Джеймі Брейда було щось таке, що обеззброювало навіть Мак-Дьюї. Крім того, він був певен, що варто йому тільки розізлитись, як не всі троє, то Джорді і Джеймі напевне, дадуть від нього драла. Присмиривши свій запал, він став набивати люльку і зосередився думками на красивій голові та охайній постаті їхнього ватажка.

— Сер, — почав Х’юї, — можна вас іще на пару слів?

Неквапно міркуючи, Мак-Дьюї розпалив свою люльку, пустив клубок диму — і тільки після того відповів:

— Ну давай.

— Знаєте, сер, — завів Х’юї Стерлінг, — ми були трохи неслухняні, але у цьому винний тільки я. — Він мельком зиркнув на своїх товаришів, котрі ніяково переминалися. — Це я підмовив їх піти туди. Та й гроші були тільки в мене.

— Ага, — сказав Мак-Дьюї, — я зразу зрозумів, що у вас щось на думці, коли побачив, як ви переминаєтеся з ноги на ногу. Накапостили, так? Не інакше, як десь нашкодили. Ану давайте, викладайте все, як є…

— Ні, сер, ми не робили ніякої шкоди, — став виправдовуватися Х’юї. — Я б сказав, навпаки. Ми… вчора ввечері ми ходили у циганський табір.

Джеймі Брейд ковтнув клубок у горлі і додав:

— Ми теж у цьому винні, а не тільки Х’юї. Нам усім хотілося потрапити туди.

— Там били ведмедя, — поскаржився Джорді Мак-Набб, і сльози мимовільно бризнули з очей та поповзли по щоках.

— Ага, — сказав Мак-Дьюї, щоб хлопчаки не перетримували м’яч. — Он воно що.

Насправді ж він нічого ще не зрозумів.

— Розумієте, — пояснив Х’юї, — нам не дозволяли туди йти. Ми просилися, але нас не пустили — нікого. І якщо вдома про це дізнаються, нам перепаде на горіхи.

Мак-Дьюї сказав:

— І правильно, — сказав Мак-Дьюї, затягуючись люлькою. — Це не місце для дітей.

— Розумієте, там була циркова вистава. Цигани давали виставу, але тихцем, щоб не мішалася поліція. А так майже все було як у цирку. Вони вольтижували на коні без сідла, підіймали хустинки з землі та каталися, стоячи на коневі, а ще в них є собаки і мавпи, які вміють показувати всякі штуки, і ще ведмідь. Ну, я не раз бачив ведмедів у зоопарку і навіть у справжньому цирку в Единбурзі, але Джеймі та Джорді ще жодного разу не бачили живого, справжнього ведмедя.

Картина помалу прояснювалася, але мета хлопчачого візиту досі залишалася для Мак-Дьюї незрозумілою. Ветеринар мовчав, і Х’юї продовжив свою розповідь:

— І коли до нас прийшла моя двоюрідна бабуся Стюарт і дала мені півкрони, у нас з’явилися гроші на квитки. Розумієте, я вже мав шість пенсів,