Читати книгу - "Останній тамплієр"

Тес відвернулася, збираючись із власними думками і даючи йому змогу вгамувати емоції, а потім поглянула на нього і мовила:

— Вибач, я дійсно... Я просто не знала, що мені робити. Мабуть, я просто запанікувала. Як уявила собі оті групи захоплення, спеціалістів-переговірників із визволення заручників...

— ...і тебе охопила паніка. Цілком нормальна реакція, бо цей тип загрожував твоїй доньці, твоїй матері. Але все ж таки... — він гучно зітхнув і знову скрушно похитав головою.

— Та ото ж бо. Ти маєш рацію. Вибач.

Рейлі поглянув на неї.

Йому було неприємно усвідомлювати той факт, що Тес загрожувала небезпека, що небезпека загрожувала її доньці. А ще Рейлі знав, що він не міг звинувачувати її. Вона ж не агент ФБР, а археолог і мати. Не міг же він припускати, що вона думатиме так само, як і він, холодно і раціонально реагуючи на таку екстремальну ситуацію. Та ще й коли її доньці загрожувала небезпека. Та ще й після пригод у каналізації.

Після довгої паузи Рейлі знову заговорив.

— Слухай, ти вчинила якнайкраще — на твою думку — щодо своєї сім'ї, і ніхто тебе за це не звинувачує. Мабуть, я вчинив би так само. Головне — що ніхто із вас не постраждав. Все інше — не важливо.

Обличчя Тес просяяло. З дещо винуватим виразом вона кивнула, на мить згадавши, як Венс стояв у її вітальні.

— Але ж... я повернула йому папери.

— Ну то й що — ми маємо копії.

— А раптом ваш фотограф забув зарядити плівку?

Рейлі неохоче посміхнувся.

— Упевнений, що тут у нас все у порядку, — він поглянув на годинник. — Гаразд, не буду тобі заважати, ти напевне, страшенно втомилася і хочеш відпочити. Я накажу полісменам у патрульній машині постежити за будинком. Дивись, не забудь замкнути двері, коли я піду.

— Не забуду. — Раптом Тес збагнула всю міру своєї вразливості, всю міру уразливості своєї родини. — Хоча, взагалі-то, я більше не маю нічого такого, що його цікавило б.

— А ти добре подумала? — з жартівливою ноткою, але майже серйозно запитав її Рейлі.

— Слово скаута!

Ну от! Одна його фраза — і вона вже трохи заспокоїлася.

— Гаразд, мовив він, — якщо вже так сталося, то приїжджай завтра до нашої контори: було б непогано, якби ти у присутності інших членів групи ще раз детально розповіла про те, що трапилося з тобою сьогодні — це допомогло б вибудувати стрункішу версію подій.

— Без проблем. Тільки спершу мені треба посадити Кім та матінку на літак.

— От і добре. Завтра побачимося.

Їхні погляди зустрілися.

— Так, побачимося. — Тес підвелася, щоб провести його через будинок.

Рейлі ступив кілька кроків, а потім зупинився і обернувся до неї.

— Знаєш, сьогодні у місті я забув у тебе спитати дещо.

— Що саме?

— Навіщо ти прихопила їх із собою? — він на мить замовк. — Я маю на увазі документи. Ти була у відчаї, тобі, напевне, хотілося якомога швидше вибратися звідти... І тим не менше тобі ще задовго до втечі хотілося заволодіти цими паперами.

Тес сама не надто добре встигла розібратися у мотивах своїх вчинків протягом цього бурхливого дня. У її голові панувало повне сум'яття.

— Не знаю, — тільки й спромоглася відповісти вона. — Вони лежали собі там на столі — от я їх і прихопила.

— Безперечно, але все ж таки... Мені це якось дивно. Мені здавалося, що єдиним твоїм бажанням було якомога швидше вибратися з того бісового підвалу.

Тес відвела погляд. Вона зрозуміла, куди хилить Рейлі.

— Ти сама спроможешся з'їхати з цієї справи, — суворо запитав він, — чи мені допомогти тобі й прикрити тебе на кілька днів заради твоєї ж безпеки? — Він був серйозним як ніколи. — Невже це так важливо для тебе, Тес?

Вона слабо посміхнулася.

— Розумієш, у цьому є щось таке, що... Отой рукопис, вся його загадкова історія... Я відчуваю, що мені потрібно цим займатися, з'ясувати — про що тут йдеться. Зрозумій, будь ласка, одну річ, — мовила Тес настійливим тоном. — Археологія — не надто вдячне зайняття. Далеко не кожному щастить знайти свою гробницю Тутанхамона чи Трою. Чотирнадцять років присвятила я цій роботі, перелопачуючи землю у Богом забутих куточках планети, де кишіли комарі та інші злобні комахи. І весь час я сподівалася, що мені пощастить знайти щось подібне до цих документів, щось справді значуще, а не просто якісь нецікаві шматочки гончарних виробів та фрагменти вцілілої мозаїки — розумієш? Це — мрія кожного археолога. Якась епохальна знахідка, гідна потрапити до підручників історії. Щоб я могла повести Кім до Музею мистецтв, показати їй цю річ і гордовито заявити: «Це я її знайшла!» — Тес перервалася, спостерігаючи за реакцією Рейлі на сказане. — Для тебе ця справа теж не є просто рутинним розслідуванням, еге ж?