Читати книгу - "Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник."

У Розділі ХІІ Загальної частини КК України, незважаючи на його назву «Звільнення від покарання та його відбування», регламентуються також підстави та загальний порядок здійснення двох видів своєрідної корекції призначеного судом покарання. Перший із них отримав назву «заміна призначеного покарання більш м’яким» (ч. 4 ст. 49, ч. 1 ст. 72, ч. 5 ст. 80; ст. 82; ч. 4 ст. 83 та ч. 2 ст. 87 КК України). Другим видом є його пом’якшення, яке здійснюється шляхом зниження максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону (ч. 3 ст. 74 КК України).

Для визначення такої особливості прояву покарання, як його заміна більш м’яким та пом’якшення покарання, пропонуємо термін «корегування призначеного покарання». На наш погляд, він найбільшою мірою відображає сутність ситуацій, про які йдеться: спочатку суд призначає покарання засудженому, а потім через певні обставини замінює його на менш суворе чи на більш суворе, або знижує межу призначеного покарання, тобто здійснює корегування (корекція, зміна) раніше прийнятого судового рішення щодо виду чи міри покарання суб’єкта, який вчинив певний злочин.

Актуальність виокремлення корегування призначеного покарання зумовлюється тим, що в теорії кримінального права до кінця не з’ясовано його правову природу. Переважно це кримінально-правове явище відносять до звільнення від покарання або до звільнення від його відбування, що викликає обґрунтовані сумніви. Неусталеною є і назва другого різновиду такого корегування. У ч. 3 ст. 74 КК України він називається «зниження межі призначеного покарання», а в ч. 1 ст. 74 КК України йдеться про пом’якшення покарання. Остання назва цього явища використовується і в кримінально-правовій теорії.

Спеціальні публікації, присвячені комплексному дослідженню виключно корегування призначеного покарання, майже відсутні. Ця проблема зазвичай розглядається в контексті звільнення від покарання та від його відбування. При цьому таке корегування визнається різновидом першого або другого видів звільнення. Виключенням є висновок відомого криміналіста професора О.О. Пінаєва, що корегування призначеного покарання чітко відмежовується від звільнення від покарання чи від його відбування. Щоправда, термін «корегування» вченим не вживається, а характеризуються його різновиди.

Стосовно кримінально-правової природи корегування призначеного покарання слід погодитися з твердженням, що ні до звільнення від покарання, ні до звільнення від його відбування воно не належить, оскільки при заміні покарання більш м’яким та при його пом’якшенні особа не звільняється ні від покарання, ні від його відбування. Тим самим вона не позбавляється можливості звільнитися від відбування нового покарання умовно-достроково (ч. 5 ст. 82 КК України). Якщо ж визнавати корегування покарання звільненням від нього, то після його застосування умовно-дострокове звільнення було б неможливим. Але у ч. 5 ст. 82 КК України умовно-дострокове звільнення від нового, скорегованого покарання дозволено, тож це є свідченням того, що корегування покарання не є звільненням від нього.

Крім того, корегування покарання може здійснюватися не лише в напрямі його пом’якшення, а й навпаки – обрання суворішого його виду чи розміру. Йдеться про такі випадки, передбачені законом про кримінальну відповідальність: 1) заміна штрафу громадськими чи виправними роботами за умови неможливості його сплати (ч. 4 ст. 53 КК України); 2) при призначенні за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків різнорідних покарань, внаслідок чого менш суворий вид покарання переводиться у більш суворий (ч. 1 ст. 72 КК). Це ще один аргумент проти визнання корегування покарання звільненням від нього.

Отже, корегування покарання є самостійним щодо звільнення від покарання чи звільнення від відбування призначеного покарання кримінально-правовим явищем. За своєю кримінально-правовою природою це явище не може претендувати на статус самостійної форми кримінальної відповідальності, оскільки і заміна покарання, і його пом’якшення (зниження його межі) стосуються першої форми кримінальної відповідальності – покарання. Їх слід розуміти як своєрідне урізноманітнення зовнішнього прояву саме цієї форми кримінальної відповідальності, а не звільнення від покарання чи відбування призначеного покарання, як пропонується в переважній більшості публікацій, що торкаються цієї проблеми.

На підставі зазначеного вбачається доцільним перенести відповідні кримінально-правові норми з Розділу ХІІ Загальної частини КК України до її Розділу ХІ «Призначення покарання» з доповненням його назви словосполученням «та його корегування». Це відповідало б дійсній природі зазначеного явища. Нинішнє їх розміщення в тексті КК України дещо перекручує кримінально-правову природу корегування призначеного покарання. Йдеться про ст. 82 та ч. 2 ст. 87 КК України. Що стосується ч. 5 ст. 80 та ч. 4 ст. 83, а також ч. 4 ст. 49 та ч. 1 ст. 72 КК України, вони хоча й присвячені корегуванню покарання, але мають залишатися на своїх місцях, оскільки зазначені статті регламентують інші кримінально-правові ситуації, тому «виривати» названі частини з цих статей Кодексу недоцільно.

Корегування призначеного покарання до 1 січня 2012 року могло здійснюватися не лише на підставах, визначених відповідними статтями КК України, а також на підставі Законів України про амністію. Про це йшлося в ч. 1 ст. 85 КК України, ч. 3 ст. 86 КК України та відповідних статтях Закону України «Про застосування амністії в Україні». Однак відповідно до Закону України від 2 червня 2011 року № 3465-VI «Про внесення змін до Закону України «Про застосування амністії в Україні» та інших нормативних актів» у зазначені статті було внесено відповідні зміни щодо унеможливлення корегування призначеного покарання в порядку амністії.

Але стверджувати, що таке корегування тепер є прерогативою виключно судової гілки влади, також неможливо, оскільки його може здійснювати Президент України шляхом помилування засудженої особи. Відповідно до п. 1 Положення про порядок здійснення помилування, затвердженого Указом Президента України від 16 вересня 2010 року № 902/2010 «Про Положення про порядок здійснення помилування», помилування засуджених здійснюється