Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Кам’яне яйце 📚 - Українською

Читати книгу - "Кам’яне яйце"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кам’яне яйце" автора Олександр Костянтинович Тесленко. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 76
Перейти на сторінку:
літо, як цвіт вишневий відлітав. І відлетів. Давно. Не вернеш. І опустів осінній став…»

— Омбре дуже кепсько. Повір мені. Він бадьориться, але ж я його знаю, як нікого іншого, — проказав похмуро Костянтин, пахкаючи люлькою. Світлий оранжевий халат розхристався, оголивши вже сиві волохаті груди.

— А що каже його батько? — Моріс підкинув у вогонь ще один брикет-полінце.

Він сидів у строгому темному костюмі, ще не перевдягнувся після виступу на Художній раді.

— Старий і сам потребує якщо й не допомоги, то справжньої уваги до себе. Та й кажуть же, що немає пророка в своїй вітчизні… Пригадай, як Омбре колись утікав від батьків, прагнув самостійності. Йому здавалося, що батько з матір’ю старі консерватори…

— Ти наче не розумієш юнацьких зальотів… Зараз вони з батьком — найкращі друзі.

«… де ми з тобою не купались, не мерзли і не грілись ми…»

— До речі, це пісня Омбре. Він позавчора сидів тут допізна і співав, а наш любий Фаєр запам’ятав і…

— І розважає вас нині цією не дуже веселою мелодією нашого дорогого Омбре. Мені дуже подобаються пісні Омбре, — урвавши мелодію, сказав камін.

Моріс взяв із підлоги ще одне полінце.

— Не підкидайте, будь ласка, дров. І так прекрасно палахкотить, — буркнув Фаєр.

— Пробач, Фаєре, я забуваю, що ти розлюбив, коли твоїм нутрощам припікає.

— Саме так, шановний Морісе. Я вже давно полюбив золоту середину. Та й вам і світла, і тепла цілком вистачає. Тож вибачайте, що прошу не кочегарити.

— Ти розмовляв з Віолеттою?

— А як ти гадаєш?

— І що вона?

— Ти хіба не знаєш нашу Віолетту? Вона грається в розважливість і всепрощенство. Саме грається, а не грає. І уявляє себе святою мученицею. Біда нашого світу, що ми всі занадто розумні й порядні, а звідси й джерела…

— Біда в тому, що ми не досить розумні… Думаємо самі про себе, що дуже розумні, а насправді…

— Можливо… Що б не трапилось, ми переконані, що все буде добре. Адже ми всі живемо, щоб творити тільки добро. І якщо кожен творить тільки добро, то звідки взятися злу? Все доцільно й гуманно, тільки чому ж інколи буває так тоскно?

— Тому, що ми люди, Морісе, а не машини. Саме в цьому джерело нашого щастя й наших бід. Ми самі з тобою винні. Вони з Віолеттою занадто різні люди…

— Чи, може, занадто однакові.

— Вони не принесли одне одному щастя. Ми занадто покладалися на малюка.

— Він її по-справжньому любив, Костянтине. А справжнє не потребує режисури.

— Облиш, шановний. Ти вже давно подібного не говориш ні в ефір, ні зі сцени, бо погодився, що ці твердження архаїчні. Саме справжнє і вимагає найретельнішої режисури. Принаймні тільки справжнє і заслуговує на це. Я так гадаю. А на нашій славній «Мельпомені» багато хто останніми роками зводить своє існування до цілком свідомого примітивного лицедійства. Всесвіт — наша сцена. Але ж не забуваймо, що ми лише актори, а життя веде з нами справді імпровізовану бесіду без попередньо написаного сценарію.

Костянтин поправив рукою пасмо сивого волосся, що впало на чоло, підвівся і відверто театрально проголосив:

— Ми — частинки великого Всесвіту. Ми — його слухняні атоми. Так, ми лише актори! Актори новітньої генерації. Ми активно втручаємося в життя. Ми можемо інколи самі собі видаватися богами. Але кожен із нас не може не знати, що ми всі є тільки малими атомами великого Космосу.

«… Тремтіло літо, доживало, і терпло тіло, а біди химерні обриси чигали… Але не йди! Ти ще не йди…» — тихо наспівував Фаєр.

— Товариші актори, умійте бути інколи й глядачами, — буркнув Моріс. — Я завтра обов’язково ще поговорю з Віолеттою. Ми можемо втратити Омбре як актора. Він уже другий рік відмовляється від будь-яких офіційних рекламованих гастролей, а індивідуальні, творчі ігнорує геть.

— Ти прекрасно знаєш, що Омбре вже давно не любить Віолетту.

«… Прокинься, бо саме життя, як сон красивий і страшний, і промінь сонця пада на золото кленової весни в агонії стрімкого листопаду…»

— Омбре майже не має власного життєвого досвіду. І саме тому я майже спокійний за нього. Прийде життєвий досвід, а разом із ним — справжнє життєлюбство справжнього актора.

— Омбре — нетиповий хлопець. Парадоксальний. Про це свідчать навіть його онейрограми… Але не в тому справа, я хочу сказати, що на прикладі Омбре добре видно все те, чим наша «Мельпомена» може пишатися і за що їй мусить бути соромно…

— Життя на «Мельпомені» нічим не відрізняється від сучасного життя деінде…

— Отож… Стан Омбре доволі типовий для нашого світу, для пори розквіту матеріально-технічної забезпеченості й гуманізму. Все добре, всі віжки, як кажуть, у наших руках, ми ніби всемогутні, але чомусь… Ти пригадай Остапа.

— Припини! Досить і того, що він сам приходить до мене майже щоночі й розводиться про смисл існування. Досить. То наша помилка, але…

— Остап також був професійним, потомственим актором.

— Остап був меланхоліком.

— Не може бути ніяких виправдань. І ти це розумієш. Смерть Остапа на нашій совісті.

— Так. На жаль. Мені важко заперечити.

Нараз озвався Фаєр:

— Можете підкинути пару брикетів, шановні. Не скажу, що замерз, але захотілося, аби трохи полоскотало нутрощі.

Десь здалеку, мабуть, із центральної зали «Мельпомени», донеслися притишені голоси. Репетиція. Могутній баритон трагічно проказував:

«Зірка помирала. Вона вже могла уміститися на вістрі голки. Вона оберталася довкола своєї осі, як збожеволіла дзига, вона випромінювала в простір щонайпотужніші магнітні поля. Кожен,

1 ... 62 63 64 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кам’яне яйце», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кам’яне яйце"