Читати книгу - "Твої не рідні, Ульяна Соболева"

 Я тут же встала з крісла.

 - Ні, ні, я тут не для того, щоб викрити вас у брехні.  У жодному разі.  Ні!  Я просто хочу вам допомогти.  Допомогти вашій дівчинці, і для цього мені мало тільки вашого аналізу.  Мені потрібен і аналіз її батька.  Я так зрозуміла, що там вас щось лякало про це говорити.  Адже я психолог.  Я все помічаю.

 Я знову сіла в крісло.

- Розумієте ... у нас дуже складна ситуація, і навіть якщо я вам скажу, хто батько Маші, він усе одно ні за що не здасть аналіз.

 - Чому?  Ви вже просили його про це?  Ви можете мені довіряти.  Я ваш друг.  Я щиро зацікавлена вам допомогти.

 - Я розумію, але, на жаль, це все, що я можу вам сказати.  Він не здасть аналізи.  Він не вважає, що Марійка його дочка.  І говорити про це марно.

 - Це Єгор Олександрович?

 Я підняла голову і впилася в молоде обличчя лікаря здивованим поглядом.

 - Це моя професія : усе помічати і зіставляти реакцію й емоції людей.  Так це він?

 Я кивнула і стиснула пальці.  Чорт, якщо вона скаже Єгору, що я проговорилася, як той відреагує?  Щ,о якщо він розсердиться і відмовиться допомагати їй?

 - Тепер я розумію, чому ви не хотіли говорити ... Звичайно, це буде дуже складно, але я придумаю,  в якому випадку все ж змусити його здати кров.  Залиште це мені.  Я рада, що ви все ж були зі мною відверті.  Ви можете поки почекати в холі або попити кави внизу у нас у кафетерії.  Коли тести з Марійкою будуть закінчені, я вас покличу для здачі аналізу.

 - Я вам дуже вдячна за допомогу.  Ви ... дуже добра і ... Спасибі вам.

 - Це моя робота.  Ходімо, я покажу вам, як спуститися назад вниз.  Це на іншому ліфті.

 Вона провела мене до кабінки і пішла, а я все ще відчувала, як тремтять мої ноги і перехоплює подих.  От і все.  Сказала.  Може бути, саме ці перевірки змусять його повірити, що Марійка його.  Я підійшла до маленького приміщення з написом «кафетерій» і зупинилася біля стійки, розглядаючи булочки і тістечка.  У сумочці були гроші ... ті самі, що мені залишав Єгор.  Я ще жодного разу їх не витратила.  У животі тихо забурчав, і я згадала, що з ранку нічого не їла.

 - Який кави вам зробити?

 - Можна, будь ласка, капучино і ось цю булочку з яблуками?

 - Звичайно.

 - Булочку вам підігріти?

 Я кивнула і подивилася, за який столик сісти б.

 - Сідайте, я вам принесу.

 - А мені дайте еспресо, та жвавіше.

Я різко обернулася і побачила Олену.  Вона не дивилася на дівчину, вона дивилася на мене.  Дуже пильно і нахабно, а її яскраво-вишневі губи розтягнулися в посмішці.

 - Що?  Не очікувала мене тут побачити?  Я знаю про кожен твій крок ... чоловік мені все розповідає.

 - Я дуже за вас рада.

 Я обійшла її і попрямувала до дальнього столика біля вікна.  Почула, як цокають позаду мене її підбори.

 - Ей, ти, селючко, я до тебе прийшла.  Не повертайся до мене спиною.

 Тепер усміхнулася я і навіть не обернулася.  Відсунула стілець і сіла за столик.  Олена сіла за мій стіл навпроти мене.

 - Я довго терпіла ... а тепер терпіти не стану.  Єгор мій чоловік, а ти жалюгідна шваль, яку він викинув зі свого будинку.  І не смій біля нього ошиватися, не те я тобі патли вирву.

 Я відкинулася на спинку крісла і схилила голову на бік.

 - Ви ж про все з чоловіком говорите, вірно?  Значить, він знає,  навіщо ти тут?  Патли мені рвати ви разом будете?  Або все не так райдужно, і у тебе почалися проблеми, і ти тепер у гордій самоті?

 - Проблеми почнуться у тебе, якщо ти, сучко,  не зникнеш з його життя.

 Її білосніжний брючний костюм шалено мене дратував.  І мені чомусь хотілося його чимось забруднити.

 - Так ти б зробила краще так, щоб він зник із мого життя!  Чи у тебе не виходить?

 Нам принесли каву і поставили на столик.  Я не знаю, що вселилося в мене в ці хвилини.  Біль кудись відсунувся на другий план.  Він трансформувався в їдку ненависть і презирство до цієї жінки.  Вона мені здавалася убогою і жалюгідною.

 - Послухай мене уважно, погань.  Єгор мій!  Ясно?  Не смій йому нав'язувати свою ублюдочну хвору дитину, або я за себе не відповідаю!

 - Ублюдочна і хвора - це ти!

 Я сама не зрозуміла, як плеснула їй в обличчя гарячий напій.  Вона зойкнула, схопившись зі стільця, а я крізь зуби процідила:

 - Тільки спробуй наблизитися до мене і до моєї дитини ...

 У цей момент задзвонив мій стільниковий, і я побачила на ньому номер Ніни.  Пройшла повз тремтячої і матюкливої добірним матом Олени і вийшла з кафе.  Повільно видихнула і попрямувала до ліфта.

 Я не бачила його кілька днів.  Точніше, два дні.  Навіть не знаю, спокійно мені було або навпаки.  Швидше, дивно.  І я здогадувалася, чому його немає.  На мене накочували хвилі співчуття.  Ненависть і злість відходили кудись на другий план.  Губилися на тлі розуміння його болю і трагедії, коли вже нічого не має значення і взято емоційне перемир'я.  Неможливо продовжувати ненавидіти людину, коли життя його зламане на атоми пекельного і нестерпного болю, і я знала - який він, цей біль ... і що немає йому кінця і краю.  Тепер він буде жити в ньому постійно.  Як і живе в мені.

  Звичайно, йому є з ким про це поговорити і у кого шукати розради.Саме тому він не приїжджає сюди ... Йому зараз не до нас з Марійкою.  Від думок про Олену стало нудно і гидко всередині.  Згадала її вульгарну поведінку, її обличчя, що викликає стійку неприязнь, і здригнулася.  Стало цікаво, від чого ця погань не поруч була з Єгором і не в жалобі, а каталася по місту у своєму білому костюмі і мене шукала ... Чомусь мені не вірилося, що мій колишній чоловік розповідав їй про лікування Марійки і про те, в  якій клініці воно проходить.  Я все ж трохи знала Єгора, і на нього це не схоже.  Тоді хто?  Або хтось із охорони, або хтось із обслуги.  Регіна найбільше підходила на роль інформатора Олени.  Я б не здивувалася, якби ним виявилася вона.  Ми з нею так і продовжували тримати дистанцію.  Більше, ніж за потребою, не спілкувалися.  Марійці вона теж не подобалася.  Але варто їй віддати належне:  її ставлення до дитини було бездоганним.  Навіть більше, іноді мені здавалося, що вона щиро прив'язалася до моєї дочки.  Це було дивно, і я навіть не хотіла в це вірити.  Але іноді бачила, як та заходить до кімнати Марійки і вкриває її ковдрою, або незмінно піклується про те, щоб не забули приготувати її улюблені страви.  А ще вона запам'ятала, що у неї алергія на арахісове масло, і особисто перевіряла, щоб цього компонента не було в їжі.  Дивна жінка.  Мовчазна, замкнута і при цьому про все обізнана і всюдисуща.