Читати книгу - "Твої не рідні, Ульяна Соболева"

 Поки Єгора не було, я часто думала про нього ... зрозуміти не могла, навіщо ми потрібні йому.  І не знаходила відповіді на це питання.  І слова, що говорив мені в ту ніч ... вони знову і знову спливали в пам'яті.  Не можна так прикидатися.  Та й п'яний він був, щоб настільки контролювати себе.  Нехай Єгор і був маніпулятором ... але не в такому стані, і мені чомусь здавалося, що вночі він був зі мною справжнім.  Звичайно, я розуміла, що десь усередині я почала шукати йому виправдання, що прокляте серце намагається знайти для себе хоча б одну лазівку, щоб мати право любити його без пекельних мук і сплесків ненависті до себе за цю любов, і знаходить, чорт його забирай, воно дуже вміло знаходить тисячі лазівок, щоб знову почати сходити з розуму по цьому виродку, прирік мене і свою дочку на жалюгідне існування.  Я не маю жодного морального права йому прощати.  Через Марійку.  Не через себе.  Як би не хотілося і як би сильно його не любила, я не пробачу йому її дитинство, яке могло бути набагато кращим ... Так, він у цьому винен.

 Ці дні Ніна висилала нам різні програми для занять із дитиною.  Вона виявила у Маші безліч психологічних проблем, але разом із цим запевнила мене, що це можна зупинити, і при правильному підході все її проблеми обов'язково зникнуть. Залишалося лише дочекатися результатів генетичних аналізів ... я з жахом думала про розмову Ніни з Єгором, про те, що я назвала його батьком Марійки ... А що я повинна була зробити?  Продовжувати заперечувати?  Це єдиний шанс для моєї дитини до кращого майбутнього, і мені плювати, чи вірить він у своє батьківство ... найостанніше, що я хотіла, - це змусити його прийняти Марійку силоміць.  Любов до дитини народжується на рівні підсвідомості і не має ні найменшого відношення до тестів ДНК.  Поки тест негативний - не люблю, а став раптом позитивним - різко прокинулися батьківські почуття.  Так не буває.  Вони або є спочатку, або зовсім відсутні.  І я найбільше не хотіла, щоб Марійка страждала через його нелюбов, як я свого часу страждала від розуміння, що батькові абсолютно не потрібна і що він не зробив жодної спроби знайти мене ... Зараз, ставши матір'ю, я зовсім не розуміла, як можна свідомо відмовитися від своєї дитини.

 У той день ми говорили з Ніною, і вона сказала зовсім незрозумілу для мене річ ... я навіть не змогла її до кінця прийняти: у деяких людей відсутня любов до свого потомства, не виникає вона ні при близькому контакті, ні за його відсутності.  Їхні почуття атрофовані і зовсім не прокидаються.  А чоловіки і зовсім влаштовані абсолютно інакше.

 І як би дивно це не звучало, іноді готові любити чужих дітей набагато сильніше за власних лише тому, що асоціюють їх з коханою жінкою ... Але тема батьківства болюча ... Ніна багато чого говорила про Єгора, а точніше, не так про нього, як про ситуацію в  цілому.  Я не можу сказати, що мені це допомогло його зрозуміти ... ні, на жаль, не допомогло.  Я навіть не уявляла, як він міг допустити думку, що Марійка не його дочка, як узагалі посмів робити ці мерзенні аналізи.  Звідки в наших божевільних почуттях, де кожен був продовженням іншого, міг з'явитися ось цей бруд недовіри ... а потім згадувала, як він кричав на мене про мого брата.  Про те, що бачив нас разом.  Зараз я могла аналізувати і думати про це знову і знову ... хтось стежив за мною і зробив наші знімки ... мої з Толіком.  І на це був здатний лише одна людина - Олена.

 Вона когось найняла, щоб прибрати мене з дороги ... і навіть це не було йому виправданням.  Він повірив.  Комусь.  Не мені.  Він зміг байдуже виставити нас на вулицю, і я ніколи не забуду того відчайдушного болю, коли я з немовлям на руках дивилася на зачинені ворота і вікна його будинку і не знала, що мені тепер робити.

 Таке не прощають ... так, я все ще люблю його, я все ще хочу його, як чоловіка, але я не хочу його назад у своє життя.  Я ніколи не забуду, якого болю він мені заподіяв.

 А сама якимось чином, поки думала, прийшла знову до кімнати Єгора ... не знаю, навіщо. Напевне, для того, щоб знову подивитися на той самий ящик зі своїм кільцем і фото.  Якесь маніакальне бажання думати про те, навіщо йому тут це все, саме в його лігві.  Невже він дістає моє фото і дивиться на нього?

 Відкрила ящик і здригнулася: тепер там лежала ще й прозора папка, крізь пластик якої просвічувалися  документи.  Я взяла її трохи твердою рукою і дістала звідти ... ті самі кляті тести.  Немов отруйну гадюку в руки взяла.

 Довго дивилася на висновок, перечитувала медичні терміни, поки не опустила погляд на число і підпис, і це був не підпис Єгора.  Перший тест на ДНК зробила його мати ... і зробила ще тоді, коли я була в пологовому будинку.

Адже вона навіть туди не приїжджала.  Єгор сказав, що вона захворіла і боїться заразити мене і дитину.  Два інших тесту вже робив Єгор.

 Утім, яка різниця, хто їх робив.  Усе це брехня.  Усе це повна маячня.  Марійка його дочка, і я це знаю так само, як я знаю, що я - це я.

 Згадала, як мучилася, народжуючи її, як вирубалася від дикого болю ... і як потім прокинулася в холодній палаті з запахом хлорки і затхлості.  Наркоз відходив дуже важко, і мене постійно нудило, з ліжка встати не могла - мені зробили кесарів розтин.  Марійку мені принесли лише наступного дня.  Показали і забрали назад ... сказали, що мені відновлюватися треба, що я занадто ослабла і виснажена.  Потім лікар довго випитувала мене, що я їла напередодні.  Вони виявили у мене ознаки сильної інтоксикації, але так і не змогли визначити, від чого вона.  І я не змогла.  Я нічого такого не їла, і у мене ніколи не було харчової алергії.