Читати книгу - "Українське письменство"

був невільником найбанальніших чотирирядкових строф. Хороші сонети (з погляду побудування) можете знайти у Михайла Івановича Рудницького (Lwów, Cetnerowska 9, Dr. Michał Rudnicki) — цього епігона «Молодої музи» чи, може, краще: її Веніаміна (нар. 1889). Дещо можна знайти і в созвучного молодомузцям Мелетія Кічури (нині член «Західного Плуга» і живе в Києві). Ранні книжки його недоступні і для киян — нема їх і в автора, — але дещо є виписане у мене із рецензій «Української хати». Кічура — прихильник сонета «вільновідпущеного» і на цій підставі не зберігає строгої послідовності рим чоловіцьких та жіночих, що, здається, я й відзначив у своїй рецензії на його останню книжку в «Ж. й р.» за цей рік.

Із давніх українських авторів-галичан хороші сонети, хоч по-грінченківськи бліді змістом, писав Микола Устиянович (1811—1885).

В додатку посилаю Вам два сонети М. Рудницького, видрукувані в «Новій українській поезії», моїй книжечці 1920 року, і один свій із останніх{241}.

Щиро бажаю Вам успіху в Вашій роботі — вона може бути дуже цікава і несподівана результатами.

                                                               Ваш Мик. Зеров

                                           Отчество моє: Константинович.

2

Київ, 12. XII. 1928

Вельмишановний товаришу!

Посилаю Вам ще три свої сонети{242}. Дуже радий знайти аматора цієї непопулярної у нас строфи. Крім посланих Вам зразків сонетної творчості М. Рудницького, у мене єсть іще скілька його сонетів — недрукованих, силабічних теж, але не таких яскравих. Якщо Ваша охота мати їх, — перепишу і пошлю.

Чи звернули Ви увагу, що я в сонеті про Іванів гай даю останній рядок шестистоповий? Це не випадок (я робив те саме в «Князі Ігорі» і в «Олександрії»). Мені здавалося, що при конденсуванні змісту в останньому рядку видовження його так само законне, як і в Спенсеровій строфі. Досі ніхто, оскільки мені відомо, мого відступу від канону не зауважив.

                                                                Ваш Мик. Зеров

3

Вельмишановний Василю Кириловичу,

Вашого листа — дата 29. X. 34 — я одержав тільки вчора, 14 листопада: кілька день пройшло, поки він перейшов з університету до мене на помешкання.

Ви не помилились, заадресувавши його в Київ. Я тим часом ще тут, хоч не знаю і не можу поручитись, що, скажімо, року 35-го не опинюся десь інде, в пошуканці душевного спокою.

Два тижні тому у мене вмер од скарлатини єдиний син, десятилітній хлопчик, обдарований інтелектуально і сердечно. За день перед його смертю заразилася тим самим дружина. Тепер вона в лікарні — довідалась про малого і, самотна, серед чужих людей, тяжко все те переживає. Через місяць ми з нею побачимось, і хто знає: може, доведеться «зміняти обстановку».

Проте до Вас і до Ваших «Пиворізів» це не має жодного стосунку. Тим часом — я в Києві, не можна сказати, щоб «не при собі» (sic!). Листи з Ашхабада доходять — правда, не без ушкоджень (так, напр., вложеного Вами в конверт сонета я не дістав) — але все-таки не в астрономічні реченці. Отже, «Пиворізів» присилайте — я їх прочитаю з приємністю: вісімнадцятим віком я колись займався і донині ще люблю його, хоч знаю не так добре, як би хотів.

Сонети свої Вам посилаю при цьому. Трохи, бо не маю путнього паперу — писати ж на чортзна-чому, де літери не випишеш, щоб вона тобі не розпливлася, — то є, як на мене, мука нестерпна. Сонети я пишу досі: маю їх, ориґінальних, 79, перекладних 26. Щоб мав якісь досягнення в техніці, по совісті не можу сказати — навпаки, мені здається, що синтаксична одноманітність, обмеженість лексики, вимушеність і повторність рим скоро покладуть край моєму сонетофікаторству.

Щодо перекладних речей, — то, безперечно, над перекладним сонетом я ще попрацюю. Маю добрий намір зробити антологію класиків сонета — дати дещо з Vita nova Данте, кілька речей Петрарки, можливо, Тассо. Із французів у мене вже є десять речей Ронсара і дю Белле, вісім сонетів Ередія — треба ще Банвіля, Ж. Делорма (Сент-Бева). Із німців думаю перекласти дещо з «Опанцерованих сонетів» Ріккерта і з «Венеціанського циклу» фон Платтена. Потім підуть англійці — Сідней, Спенсер, Шекспір, Вордсворт, Баррет-Броунінґ, Суїнберн, — росіяни, поляки — всього має бути до 30 авторів і близько 120 речей. Дещо з того вже зроблено (Міцкевич, наприклад) — дещо за «пределами досягаемости», як Камоенс. Де дістати португальський текст і хто поможе у ньому розібратись? А як без Камоенса в антології сонета? «Им скорбну мысль Камоэнс облекал».

Поки що прощавайте. «Пиворізів» жду. На всякий випадок через два-три дні після цього листа шлю одкритку. З двох щось одно повинно ж прийти.