Читати книгу - "Українське письменство"

Рада бути стоїком, на жаль, не для мене: не з того людського матеріалу зліплений.

Київські літературні і літературознавчі справи в цілому мало мене хвилюють. Обтято, обрізано — і нехай там хоч світ валиться. Зрештою, вони тратять більше, ніж я. Розуміється, прикро трохи, коли подумаєш, що в Москві я рядовий літературознавець, а в Києві найсильніший, тобто найбагатший органічним знанням процесу і хистом до синтезу фахівець української літератури і з погляду саме марксистського літературознавства корисніший од Коряка з Колесником — але мало од чого не буває людині прикро. Тут аби не втратити творчого хисту — а писати на українські теми можна і в Москві.

А ти, Марку, грай! — девіз непоганий. Особливо, коли Маркові нічого іншого не зостається і коли це є єдине, що він може робити.

Ваші практичні поради — перекладати «De arte poëtica» і по-українськи — приходили в голову і мені. Буде час — зроблю неодмінно, тим більше, що моя «Антологія римської поезії» може розростатися ad infinitum: ніхто її тепер не друкуватиме, отже, рамок ніяких передо мною нема.

D’inachevé у мене взагалі не менше, як у Кузьми Пруткова: «Енеїда» Верґілієва, не доведена до половини (4 ½ пісень з 12-ти), «Балладина» Словацького, покинута на 2-му акті, «Борис Годунов», зроблений начорно і ще остаточно не перебілений. Взагалі ж маю програму-maximum і, аби тільки хто взявся мене годувати, працював би над нею, не одриваючись од стола. Там і хрестоматія класиків сонета, уже розпочата, і «Зимова казка» Шекспіра, і «Іфігенія» Ґете. Не кажу уже про історично-літературні задуми, яких стане не на один десяток друкованих аркушів.

Але кому це тепер потрібне? Крім мене самого та ще двох-трьох десятків приятелів, розкиданих острівцями «по лицу земли русской»?

Про статтю в «Літературній газеті» на Якубського — знаю (6—10. III був у Києві, бачився з Якубським і говорив про автора статті). Це — один із найбездарніших аспірантів Київського університету, давній сільський учитель Парфеса. Торік він лизався до мене, співчував і говорив різні щирі слова — на Якубського він сердитий, як на декана, що засвідчив його нездатність — inde ira! Якубський, проте, устояв, а Парфеси в аспірантурі тим часом не поновили, — дарма палив світло і вимучував з себе статтю. Словом, звичайне характерне явище хохлацького «коварства» і «малороссийской шатости».

Але годі про Київ. Тим часом я туди з доброї волі повертатися не хочу і не мислю. Попробую осідати тут. За обіцянку літніх одвідин дуже вдячний. Побачимось — поговоримо —

Тим часом пишіть. Адресу Ви маєте, листи доходять сюди акуратніше, як доходили в Київ. Будемо держатися одно одного.

18. III. 1935                                                          Ваш М. З.

Дорогий друже,

Разом з цим листом посилаю Вам свій сонетарій, майже у повному його вигляді, № № 1—100. Нема тільки шести речей (двоє про Київ — «З лівого берега» і «Традиція», «Incognito» із циклу «Cor anxium», «Чернишевського» із циклу «Культуртреґери», «Pro domo» («Яка ж гірка, о Господи, ця чаша») із «Ars poëtica» і «Присвята» — із «Tarde venientia»).

Неестетичний вигляд прошу мені ласкаво подарувати: препоганий папір і чорнило з дефектами (роз’їдає дуже скоро перо, і тоді перо починає на кожному слові зачіпатися за папір). Отже, коли Ви не надто великий охотник збирати літературні документи і якщо в Ашхабаді є добрі машиністки, Ви можете заспокоїти моє сумління, оддавши мій сонетарій переписати, а тоді знищивши рукопис.

Коментарі я дав під деякими поезіями, а тепер шкодую — їх треба або не давати зовсім, або дати трохи більше, щоб увести Вас у своє сухарне виробництво. Отже, прийміть до уваги ще кілька відомостей про приводи до написання окремих речей.

Крим. «Чатирдаг 1—2». Враження од першого погляду на масив із станційного ресторану «Таушан-базар» по дорозі з Сімферополя до Алушти. 3. «Партеніт» — епіграф із Бориса Коваленка. «Біля джерел Качі» — альбомна дурничка, написана одній товаришці подорожі в Козьмодем’янівський монастир.

Мотиви Одіссеї. 1. «Лотофаги» і 2. «Лестригони». Поезії, які я в свій час мало кому й читав. Наші критики можуть доглянути в першій апологію примусової українізації, а в другій під лестригонами побачити себе самих. 3. «Kapnos tês gaiés» — заадресований до приятеля авторового, що покидає Київ і всю київську околицю, дорогу різними спогадами («старосвітський дах» і т. д.). 4—5. «Телемах у Спарті». IV пісня «Одіссеї» причарувала мене здавна, ще в гімназії. Образ Єлени в ній